Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

— Коли тобі нарешті заціпить, Майкле?

Ромеро звів очі й усміхнувся.

— Це я зрозумів, — сказав він.

Цієї миті до їдальні ввійшов Монтойя. Він уже хотів був усміхнутися до мене, але тут побачив, що Педро Ромеро, з великою чаркою коньяку в руці, сидить поміж мною й жінкою з оголеними плечима й весело сміється, а довкола всі п'яні. Він навіть не кивнув.

Монтойя вийшов. Майкл звівся, готуючись виголосити тост.

— Вип'ємо за… — почав він.

— Педро Ромеро! — сказав я.

Всі підвелися. Ромеро сприйняв тост вкрай поважно, ми цокнулися й випили, я, може, надто квапливо, бо Майкл намагався пояснити, що він хотів випити зовсім за інше. Але все скінчилося добре, Педро Ромеро потис нам руки й вийшов разом із спортивним оглядачем.

— Боже, який чарівний хлопчик! — сказала Брет. — Мені таки страшенно кортить подивитись, як він залазить у той свій костюм. Певно, він користується ріжком для взуття.

— Я хотів сказати йому це, — почав Майкл, — а Джейк мене перебив. Чому ти перебив мене? Гадаєш, ти говориш по-іспанському краще від мене?

— Ет, відчепися, Майкле. Ніхто тебе не перебивав.

— Ні, я цього так не залишу. — Він одвернувся од мене. — Ви гадаєте, що ви чогось варті, Коне? Гадаєте, вам місце в нашому товаристві? В товаристві, що хоче розважитися? Ради бога, не галасуйте так, Коне!

— Годі вам, Майкле, — сказав Кон.

— Гадаєте, ви тут потрібні Брет? Гадаєте, ми без вас не можемо обійтися? Ну, скажіть, чого ж ви мовчите?

— Я нещодавно сказав вам усе, що мав сказати, Майкле.

— Я, звісно, не письменник. — Майкл підвівся, заточуючись, і сперся руками об стіл. — Я не геній. Але я знаю, коли я зайвий. Чому ви не відчуваєте, коли ви зайвий, Коне? Ідіть. Ідіть геть, Христом-богом прошу. Заберіть геть свою скорботну єврейську фізіономію. Так я кажу чи ні?

Він подивився на нас.

— Так, так, — сказав я. — Ходімо всі до «Іруньї».

— Ні, ви скажіть, чи так я кажу? Я кохаю цю жінку.

— Ох, не починай знову. Годі вже, Майкле, — сказала Брет.