Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

Крізь вікно ми бачили, як вони втрьох, узявшись під руки, рушили до кафе. Над площею злітали ракети.

— Я ще посиджу тут, — сказала Брет.

— Я лишуся з вами, — сказав Кон.

— Ні, не треба! — відповіла Брет. — Будь ласка, ідіть куди-небудь. Невже ви не бачите, що ми з Джейком хочемо побалакати?

— Я цього не помітив, — сказав Кон. — Я хотів посидіти з вами, бо відчуваю, що трохи сп'янів.

— Теж мені причину, щоб з кимось сидіти! Якщо ви п'яні, йдіть додому. Йдіть спати!

— Добре я його вишпетила? — спитала Брет, коли Кон пішов. — Боже, як він мені набрид!

— Атож, радості від нього ніякої.

— Він так діє мені на нерви.

— Бо погано поводиться.

— Гірше не буває. А мав же нагоду виявити благородство.

— Певно, він і тепер стовбичить за дверима.

— Певно. На нього це схоже. Знаєш, а взагалі я його розумію. Він не може повірити, що те, що було, нічого не означало.

— Я знаю.

— Але ж не можна так поводитися. Ох, мені все, геть усе остогидло. І Майкл. Майкл теж не цяця.

— Ну, Майклові дуже тяжко.

— Хай так. Але це не дає йому права бути свинею.

— Всі поводяться погано, — сказав я. — Дай їм тільки нагоду.

— Ти б так не поводився. — Брет глянула на мене.

— Казився б так само, як Кон, — сказав я.