Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

— Де ви бачили мене раніше? В Мадріді?

— Так, — збрехав я. Я читав у спортивних газетах репортажі про два його виступи в Мадріді й тому був спокійний.

— Перший виступ чи другий?

— Перший.

— То був поганий виступ, — сказав він. — Удруге я виступив краще. Пам'ятаєте? — звернувся він до оглядача.

Він анітрохи не бентежився. Він говорив про свою роботу так, наче йшлося про когось іншого. В ньому не було ні краплі марнославства чи хвастощів.

— Я дуже радий, що вам подобається моя робота, — сказав він. — Але того, що я вмію, ви ще не бачили. Якщо завтра попадеться добрий бик, я постараюся показати вам.

Сказавши це, він усміхнувся, щоб ми з оглядачем не подумали, що він хвалиться.

— Що ж, подивимось, подивимось, — мовив оглядач. — Я б дуже хотів, щоб ви мене переконали.

— Він не дуже високої думки про мою роботу, — обернувся до мене Ромеро. Очі його були серйозні.

Оглядач пояснив, що загалом виступи Ромеро йому дуже подобаються, але їм бракує певної довершеності.

— От завтра побачите, якщо попадеться добрий бик.

— Ви бачили завтрашніх биків? — звернувся до мене оглядач.

— Так. Бачив, як їх вивантажували.

Педро Ромеро подався вперед:

— І як вони вам?

— Добрі,— сказав я. — Кожен важить близько двадцяти шести ароба. Дуже короткі роги. Хіба ви їх не бачили?

— Авжеж, бачив, — відповів Ромеро.

— На двадцять шість ароба жоден з них не потягне, — сказав оглядач.

— Не потягне, — погодився Ромеро.