Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

— Він назвав Брет садисткою, — сказав Майкл. — Брет не садистка. Вона просто вродлива, здорова жінка.

— Ти садистка, Брет? — спитав я.

— Думаю, що ні.

— Він назвав Брет садисткою тільки тому, що в неї здоровий шлунок.

— Недовго йому ще бути здоровим.

Білл перевів розмову на інше й спромігся відвернути Майклову увагу від Кона. Офіціант приніс чарки з абсентом.

— Вам справді сподобалося? — спитав Білл у Кона.

— Не сказав би. Але видовище незвичайне.

— Авжеж, таки незвичайне! — вигукнула Брет.

— Якби ще вони обходилися без коней, — сказав Кон.

— Та коні — це деталь, — сказав Білл. — І потім, усе гидке швидко перестаєш помічати.

— Але початок усе ж б'є по нервах, — сказала Брет. — Для мене найстрашніша та мить, коли бик кидається на коня.

— Бики були чудові,— сказав Кон.

— Так, дуже добрі,— сказав Майкл.

— Наступного разу я хочу сидіти внизу. — Брет ковтнула абсенту з чарки.

— Вона хоче бачити матадорів зблизька, — сказав Майкл.

— А таки є що побачити, — сказала Брет. — Хоч цей Ромеро ще зовсім дитина.

— Він дуже вродливий хлопець, — сказав я. — Ми заходили до нього в номер. Я зроду не бачив такого красеня.

— Скільки ж йому років?

— Мабуть, дев'ятнадцять-двадцять.