Розділ «ВЕСНЯНІ ВОДИ»

— Ви справді хочете ще бобів? — спитала подавальниця.

— Так, — просто відповів Скріпс.

— Ще одну велику! — гукнула вона у віконце. — Птахові більше не треба.

— Вже на вогні,— почулася відповідь.

— То розповідайте, прошу, — лагідно мовив Скріпс.

— Це сталося в рік Паризької виставки, — почала вона. — Я була тоді ще зовсім молода, jeune fille[41] і приїхала з Англії разом з матір'ю. Ми хотіли потрапити на відкриття виставки. По дорозі з Північного вокзалу до готелю на Вандомській площі, де на нас уже чекав номер, ми спинилися біля перукарні й купили там якісь дрібниці. Мати, пригадую, купила флакон нюхальної солі — так називають її тут, в Америці…— Вона посміхнулася.

— Еге ж, я слухаю. Нюхальна сіль, — мовив Скріпс.

— Як заведено, ми зареєструвалися в готелі, і нам дали дві суміжні кімнати, що їх ми замовили заздалегідь. Матері трохи нездужалося після подорожі, і ми повечеряли просто в номері. Я була вкрай збуджена, що побачу завтра ту славнозвісну виставку. Але подорож стомила й мене, — коли пливли через Ла-Манш, нас добре похитало, — і я міцно заснула. Вранці прокинулася й гукнула матусю. Вона не озвалася, і я пішла будити її. Та замість матусі я побачила в ліжку якогось французького генерала.

— Mon Dieu![42]—вигукнув Скріпс.

— Я страшенно перелякалася, — провадила далі подавальниця. — Тоді подзвонила, щоб покликали управителя. Прийшов портьє, і я попросила пояснити, де моя мати.

«Що ви, мадемуазель! — відповів портьє.— Ми й сном-духом не відаємо про вашу матір. Ви приїхали сюди з генералом…» Як же це пак його? Вже не пригадую його прізвища.

— Нехай буде генерал Жоффр, — докинув Скріпс.

— Та щось ніби схоже, — сказала подавальниця. — Я була сама не своя з переляку. Викликала поліцію, а тоді зажадала реєстраційну книгу: «Там побачите, що я записана разом з матір'ю». Прийшли поліцаї, і портьє приніс книгу. «Ось дивіться, мадемуазель, — сказав він. — Ви записані тут з генералом, з ним і приїхали вчора ввечері до нашого готелю».

Я була в розпачі. Нарешті згадала, де міститься та перукарня. Послали по перукаря. Поліційний агент привів його до готелю.

«Я вчора заходила у вашу перукарню зі своєю матір'ю, — сказала я перукареві,— і мати купила у вас флакон нюхальної солі».

«Я добре пам'ятаю вас, мадемуазель, — відповів перукар. — Але ви були не з матір'ю. Ви були з літнім французьким генералом. Він ще купив, як я пригадую, щипчики для вусів, у моїх книгах цю покупку записано».

Я не тямилася з розпачу. Тим часом поліцаї привели візника, що віз нас від вокзалу до готелю. Він теж присягнувся, що й у вічі не бачив моєї матері… То як, ще не набридла вам моя історія?

— Розповідайте, розповідайте, — мовив Скріпс. — Якби ви тільки знали, як важко знайти добрий сюжет!

— Та оце майже і все, — сказала подавальниця. — Відтоді я ніколи більше не бачила матері. Звернулася до посольства, але й там нічим не могли зарадити. Хоча зрештою встановили, що я переїхала Ла-Манш разом з матір'ю, але далі нічого вдіяти не змогли. — На очі немолодої подавальниці навернулися сльози. — Так я й не бачила більше своєї матусі. Ніколи. Жодного разу.

— А що з генералом?