Розділ «ВЕСНЯНІ ВОДИ»

Пташина довірливо дзьобнула його. Скріпс сягнистою ходою попростував далі крізь заметіль. Колію почало замітати снігом. Зродившись з вітру десь віддалік, до Скріпса долинув індіанський бойовий поклик.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Де опинився Скріпс? Ідучи поночі в сніговії, він втратив відчуття часу й відстані. Вирушив він до Чікаго після того моторошного вечора, коли виявив, що його домівка вже не домівка. Чому пішла Люсі? Що сталося з Прусі? Він, Скріпс, того не знав. Та й не дуже хотів знати. Все те лишилося позаду. Тепер воно для нього не існувало. Він стояв по коліна в снігу перед залізничною станцією. На станційному будинку був великий напис:

ПЕТОСКІ

На платформі, навалені купою, закляклі й напівзаметені снігом, лежали кільканадцять оленів, що їх уполювали мисливці з півострова на півночі Мічігану, — тих оленів мали повантажити на поїзд. Скріпс знову прочитав напис. Невже це таки Петоскі?

У станційному будинку, за віконцем з дерев'яною затулкою, сидів чоловік і щось ніби вистукував. Він поглянув на Скріпса. Чи це не телеграфіст? Щось підказало Скріпсові, що так воно і є.

Він виліз із замету і підійшов до віконця. Чоловік за віконцем зосереджено стукотів телеграфним ключем.

— Ви телеграфіст? — запитав Скріпс.

— Так, сер, — озвався той. — Телеграфіст.

— Як дивовижно!

Телеграфіст підозріливо поглянув на нього. Та, зрештою, що йому до цього незнайомця?

— Важко працювати телеграфістом? — запитав Скріпс. Він хотів був одразу спитати, чи це справді Петоскі. Проте, не знаючи цієї великої північної частини Америки, вирішив бути чемним.

Телеграфіст зацікавлено підвів очі.

— А ви часом не з казки? — спитав він.

— Ні,— відповів Скріпс. — Не розумію, про що ви кажете.

— А навіщо ви носите з собою птаха? — спитав телеграфіст.

— Птаха? — перепитав Скріпс. — Якого птаха?

— Того, що у вас під сорочкою.

Скріпс розгубився. Що він за один, цей телеграфіст? І взагалі— які люди йдуть працювати телеграфістами? Такі, як композитори? Чи як художники? Чи як письменники? Чи, може, як оті, що пишуть реклами для американських тижневиків? Чи такі, як європейці, виснажені й спустошені війною, що змарнували свої найкращі літа? А що, як розказати цьому телеграфістові свою історію? Чи він зрозуміє?

— Я йшов додому, — почав Скріпс. — Поминув манселонську школу…