Розділ «ВЕСНЯНІ ВОДИ»

— Ось як це було, — почала Менді.— Генрі Джеймс узяв британське підданство вже на смертельній постелі. Як тільки король дізнався про це, то одразу ж послав Джеймсові найвищий орден, яким міг його нагородити…

— «За заслуги», — пояснила немолода місіс Скріпс.

— Атож, — підтвердила молода подавальниця. — Разом з королівським урядовцем, що приніс той орден, прийшли професори Госс і Сентсбері. Генрі Джеймс лежав на смертельній постелі, і очі його були заплющені. На столику коло ліжка горіла одна-єдина свічка. Доглядальниця дозволила їм підійти до ліжка, і вони наділи орденську стрічку Генрі Джеймсові на шию, а орден поклали на груди поверх простирадла. Тоді нахилилися й розправили стрічку. Та Генрі Джеймс навіть не розплющив очей. Доглядальниця звеліла їм іти, і вони пішли. А коли вони вийшли, Генрі Джеймс заговорив до доглядальниці. Очей він і тоді не розплющив. «Няню, — сказав він, — заберіть свічку, няню, щоб не було видно, як я червонію з сорому». То були останні слова, які він промовив у житті.

— Джеймс був добрий письменник, — сказав Скріпс О'Нейл. Ця історія дивно зворушила його.

— Ти щоразу оповідаєш про це по-іншому, люба, — мовила місіс Скріпс до Менді.

На очах Менді заблищали сльози.

— Мені так жаль Генрі Джеймса… — озвалася вона.

— А що йому таке сталося, тому Джеймсові? — запитав комівояжер. — Хіба погано було йому в Америці?

Скріпс О'Нейл думав про подавальницю Менді. Яка душа має бути в цієї дівчини! А скільки всякого вона, певне, знає! З такою ніколи не засумуєш… Він погладив пташину, що сиділа перед ним на прилавку. Пташина дзьобнула його в палець. Може, воно мале яструбеня? Чи соколя з отих великих мічіганських розплідників, де вигодовують ловчих птахів? А може, це вівчарик, із тих, що вже напровесні полюють перших хробаків десь на зеленій луці? Цікаво б знати…

— Як звати вашого птаха? — спитав комівояжер.

— Я ще не дав йому ймення. А ви б як назвали?

— Чом не назвати його Аріелем? — запропонувала Менді.

— Або Паком, — докинула місіс Скріпс.

— А що воно таке? — запитав комівояжер.

— Це шекспірівський персонаж, — пояснила Менді.

— Ой, згляньтеся на бідолашного птаха!

— А як би назвали його ви? — звернувся Скріпс до комівояжера.

— Він часом не папуга? — спитав той. — Якби папуга, то можна б назвати Поллі.

— В «Опері жебраків» є такий персонаж, Поллі,— зауважила Менді.

Скріпс замислився. А може, це справді папуга? Папуга, що здуру випурхнув із затишної домівки якоїсь новоанглійської старої діви, покинувши її неораний лан.