Розділ шостий

— ...чудові старовинні меблі, — перераховував Ганс Касторп, — «П'єта» чотирнадцятого сторіччя... Венеційська люстра... маленький гайдук у лівреї... і шоколадного пирога скільки хочеш... Сам по собі він мав би...

— Пан Нафта, — відповів Сеттембріні, — сам по собі такий самий капіталіст, як і я.

— Але ж? — наполягав Ганс Касторп. — Ви теж мали б сказати зараз «але», пане Сеттембріні.

— Що ж, вони нікого зі своїх не залишають у скруті.

— Вони?

— Так, отці.

— Отці? Які ще отці?

— Та єзуїти, інженере!

Запала мовчанка. Брати остовпіли. Ганс Касторп нарешті вигукнув:

— Як, хай йому грець, під три чорти, — то він єзуїт?!

— Ви вгадали, — не без іронії зауважив Сеттембріні.

— Та я б ніколи в житті... Хто б міг подумати! Так ось чому ви величали його «падре»?

— То було невелике ввічливе перебільшення, — відповів Сеттембріні. — Пан Нафта не має священицького сану. На заваді стала хвороба. Але він був послушником і давав обітницю. Хвороба змусила його перервати заняття теологією. Потім він кілька років був префектом в орденській школі, тобто наглядачем, наставником, вихователем молодшого покоління. Це відповідало його педагогічним схильностям. Він і тут може займатися улюбленою справою, викладаючи латину в «Фрідеріціанумі». Тут він уже п'ять років. І абсолютно невідомо, чи колись йому дозволять поїхати звідси. Проте він є членом ордена і, навіть якби був менш тісно з ним пов'язаним, ніколи не знав би нужди. Я сказав вам, що сам по собі він бідний, тобто не має жодної власности. Як же інакше, такий статут. Зате орден володіє незліченними багатствами і, як бачите, непогано піклується про своїх.

— Господи, — пробурмотів Ганс Касторп. — Та я ніколи не думав і не гадав, що таке досі існує! Єзуїт! Це ж треба!.. Але поясніть мені ось таку річ: якщо про нього так добре дбають, якого біса він тоді живе тут... Я не хочу сказати нічого поганого про ваше помешкання, пане Сеттембріні, ви чудово влаштовані в Лукачека, там так тихо й затишно. Але все-таки, якщо Нафта, так би мовити, купається в грошах — чому він не найме собі респектабельнішу квартиру, в доброму домі, з пристойними сходами та великими кімнатами? У тому, що він сидить у цій дірі з усіма своїми шовками, є щось таке таємниче, майже авантюристичне...

Сеттембріні здвигнув плечима:

— Гадаю, це вияв тактовности та особистого смаку. Він, я гадаю, таким чином заспокоює своє антикапіталістичне сумління, мешкаючи в кімнаті жебрака, й компенсує збитки способом життя, якого дотримується. Тут грає роль і певна стриманість. Нема чого виставляти на показ те, як тобою опікується нечистий. Тож він і маскується непримітним фасадом, а за ним дає волю своїй церковній любові до шовків...

— Дивовижно! — сказав Ганс Касторп. — Маю визнати, що для мене це щось цілком нове, я аж захвилювався. Ні, ми дуже забов'язані вам, пане Сеттембріні, за це знайомство. Як хочете, але ми ще не раз побуваємо у вас удома й навідаємо пана Нафту. Це справа вирішена. Такі зустрічі надзвичайно розширюють духовні обрії, дозволяють зазирнути в світ, про існування якого й гадки не мав. Справжній єзуїт! Але коли я кажу «справжній», то задаюся питанням, яке щойно спало мені на думку і яке неодмінно треба з'ясувати. Я сам себе питаю: чи він справжній? Я знаю, ви вважаєте, що той, про кого потай піклується нечистий, взагалі не може бути таким, яким він мав би бути. Але я маю на увазі інше: чи такий він, яким має бути єзуїт, — ось що спало мені на думку. Він такого наговорив — ви знаєте, що я маю на увазі, — про християнський комунізм, про релігійний порив пролетаріату, який не побоїться окропити руки в крові, — словом, речі, в порівнянні з якими ваш дід з його списом громадянина був, перепрошую, чистим ягнятком. Хіба таке дозволяється? Чи схвалюють керівники ордену такі погляди? Чи узгоджується це з ученням римо-католицької церкви, яке орден шляхом різних інтриг, як я чув, намагається поширити на цілий світ? Чи це часом не те, що називають — ну, єрессю, відступництвом, некоректністю? Ось про що я міркую собі стосовно Нафти, й охоче прислухаюся до вашої думки.

Сеттембріні посміхнувся.

— Дуже просто. Пан Нафта, звичайно, перш за все, єзуїт, справжній, від голови до п'ят. А, по-друге, він людина розумна — інакше я не цінував би його товариства, — тож він шукає нових комбінацій, нових способів прилаштуватися, припасуватись, нових варіантів, що узгоджуються з теперішнім часом. Ви бачили, що він і мене подивував своїми теоріями. Вперше був він переді мною настільки відвертим. Ваша присутність його явно надихнула, і я скористався з нагоди, щоб його подражнити, змусити висловитися до кінця з певних питань. Це звучало досить-таки кумедно, досить-таки жахливо...

— Так, так, але чому він не став священиком? Адже міг би за своїм віком.