Розділ «ГЛОСАРІЙ»

ЄССЕЇ (або ж ессени) - євр. рел.-аскет. секта II ст. до н. е. - кін. І ст. н. е.: суворо дотримувалися законів Тори, вірили у швидке пришестя Месії та у воскресіння тіл, жили відособленими і замкнутими комунами.

ІСІДА - єгип. богиня, дружина Осіріса, мати Гора і Гарпократа. Греки ототожнювали її з Деметрою, Персефоною, Артемідою, Гекатою та ін. богинями. В часи елліністичного релігійного синкретизму Ісіда стала всемогутньою богинею, яка впливає на все людське життя на землі.

КАБАЛА (євр., букв. - передання) - містична течія в юдаїзмі. Поєднала пантеїстичні побудови неоплатонізму та міфологеми гностицизму (хоч не слід переоцінювати цих двох чинників) з юдейською вірою в Біблію як світ символів. Важливою ранньою пам’яткою Кабали є невеликий трактат Сефер Єціра (“Книга Творення”), написаний прибл. між III і VIII ст. Але у справжньому знач. цього слова Кабала склалася у XII - XIII ст. серед євреїв Іспанії і Провансу (сам термін Кабала як зв’язок з езотер. мудрістю глибокого минулого євр. містики почали вживати власне в XII ст.). Основоположна пам’ятка Кабали - Сефер Зогар (“Книга Сяйва”) - написана в кінці XIII ст. Згідно з доволі антином. ученням Кабали, нескінченний Бог (Ейн-Соф, ця нескінченність означає, що ми не можемо приписувати Йому жодних атрибутів) приходить до визначености у десяти “сфірот”, стадіях свого смислового саморозгортання, і цим обмежує самого себе. Взаємне співвідношення сфірот – цих гіпостазованих атрибутів Бога – зображалося у вигляді “дерева сфірот”. У своїй сукупності сфірот утворюють космічне тіло досконалої істоти першої людини – Адама Кадмона. З XV ст. Кабалою зацікавлюються деякі християнські вчені Європи, які намагаються синтезувати її із христ. догмами у рамках універсальної вселюдської релігії (Піко делла Мірандола, Йоганнес Ройхлін, Аґріппа, Парацельс та ін.).

КАЗОБОН - французький філолог і ерудит Ісаак Казобон (1559-1614) піддав текстуальній критиці відомий твір Corpus Hermeticum, який вважали твором стародавніх єгиптян, і довів, що цей твір не міг бути написаний раніше, ніж у перші сторіччя після Різдва Христового.

КУНДАЛІНІ змій - в індійській тантричній філософії ім’я міфічного змія Шіви, джерело сексуальної та духовної енергії.

ЛУЛЛІЙ Раймунд (каталан. Лулл; бл. 1235-1315) - видатний каталанський філософ, богослов, поет. Досягши тридцятилітнього віку, змінив життя блискучого придворного поета на рясу ченця-францісканця. За легендою, помер як проповідник-мученик у Пн. Африці. Був неперевершеним знавцем юдейського й мусульманського богослов’я (один із родоначальників європ. арабістики). Писав переважно по-каталанському й по-арабському. Розробляв методи моделювання логічних операцій, витворив першу “логічну машину” (гол. твір на цю тему - Ars Magna, “Велике Мистецтво”), тож його вважають одним із попередників комбінаторних методів у логіці.

ЛУРІЯ Їцхак (1534-1572; “Святий Лев”) - творець одного з осн. напрямків кабали (т. зв. луріянська кабала). Жив у Св. Землі. У своєму вченні Їцхак Лурія використовує три кабаліст. поняття, значною мірою пов’язані з космогонією: цімцум (скорочення), швірат гакелім (розбиття посудин) і тіккун (направа). Цімцум - це власновільне скорочення Божеств, начала, яке раніше заповнювало ввесь простір усесвіту; Бог “скорочує” самого себе, щоб дати місце матеріальному світові. Розбиття посудин - катастрофа, яка полягала в тому, що посудини, які проводили в цей світ Божественне світло, тотожне добру, не витримали напруження й розбилися; світло розсипалося іскрами, і у світ проникла темрява, тобто зло. Щоб світ став царством добра, доконечним є тіккун – направа розбитих посудин і збирання розсипаних іскор, що є завданням людини.

МАНУЦІО: Альдо Мануціо (1449-1515) - італ. гуманіст, друкар, видавець. З 1494 провадив друкарню у Венеції; видавав переважно твори грецьких і римських класиків, званих “альденами”; ввів до друку курсиви; його видавництво було зразком досконалости видавничої та друкарської справи. Вперше почав видавати видавничі каталоги з цінами.

МАЧУ-ПІКЧУ - руїни міста інків (XV - XVI ст.) у Перу, на північний захід від Куско; місто було збудоване у вигляді гірської твердині; залишилися руїни храмів (зокр., Сонця), палаців та ін. споруд.

МЕНГІР (від бретон. men - камінь і hir - довгий) - мегалітична споруда, великий поздовжній камінь, укопаний у землю (висота від 4 до 20 м), пов’язаний, зокр., з культом мертвих; менгіри походять переважно з неоліту або з початкової епохи бронзи, стоять поодиноко або в формі кола чи “алеї”.

МЕТАТРОН - найбільший із ангелів євр. міфології. Іноді ототожнюється з архангелом Михаїлом або з Енохом після того, як Бог забрав його на небеса. Ім’я «Метатрон» означає з грецької «той, хто стоїть найближче до престолу Бога»; цього ангела називають також «ангелом великої ради». Символом Метатрона є шестираменна зірка - стародавній знак євреїв, т. зв. “щит Давида”.

МІТРА - ірансько-вавилонське божество сонця. У Греції культ Мітри почав поширюватися в епоху еллінізму, а в II і III ст. н. е. запанував у цілій Римській Імперії, конкуруючи з раннім християнством, маючи з ним багато спільного і впливаючи на нього.

МУ (Континент Му) - міфічний континент, який нібито існував у районі теперішньої Полінезії.

НОТАРІКОН - абревіатура або тлумачення слова як абревіатури (в давній і традиційній євр. літ-pi). Герменевтичний Нотарікон у сер. віках особливо був поширений у кабалі. Напр., перше слово Біблії БР’ЙШТ (бе-решіт, “на початку”) розкривається як бараракія, іерец, штат, йам, тгом - “Він сотворив твердь, землю, небеса, море, безодню”. Слово “амінь” - ’МН (амен) - ’ель мелех нееман (Бог - вірний Цар).

ОХРАНА - поточна назва таємної політичної поліції в царській Росії (1866-1917); гол. завдання - боротьба з рев. рухом, один із гол. методів - провокація.

ПЛЕРОМА (гр. «повнота») - термін ортодоксальної і, особливо, єретичної християнської містики, а також гностицизму. В ост. плерома - це сукупність повного числа (напр., тридцяти) еонів, у яких до кінця розгортає себе верховна первоістота. Виникнення матер. світу пов’язується з падінням останнього еону - Софії; відкуплення Софії буде й поверненням її у Плерому.

ПСИХОПОМП (гр., досл. «провідник душ») – у грецькій міфології: той, хто веде душі померлих у потойбічний світ (зокрема, так називали Гермеса або Харона).

СЕМ СПЕЙД - герой детективних романів амер. письменника Дешієла Геммета (1894-1961), які стали класикою жанру. Вперше з'явився у романі Мальтійський сокіл (1930).

СЕФЕР ЄЦІРА (“Книга Творення”) - ранньокабалістичний трактат, написаний у II - VI або у VIII - IХ ст. Центр. тема – опис 32 елементів світоустрою – 22 літер євр. абетки та 10 першочисел-сфірот. Згодом поняття “сфіра” стало одним із основних у пізнішій Кабалі, яка надала йому нового сенсу.

СЕФЕР ЗОГАР (“Книга Сяйва”) - основоположний твір Кабали, нап. арамейською мовою в Кастілії у 1270-1320 рр. Ця книга є для кабалістів одною із священних книг юдаїзму поряд з Біблією і Талмудом. Написав її, вочевидь, Моше де Леон, хоч традиц. автором її вважається талмудичний мудрець II ст. Шимон бар Йохай. Засновок книги: матеріальний світ - це тільки видимий аспект невидимої дійсности, водночас символ і частина цієї вищої дійсности, яка не доступна для фізичного сприйняття, але яка частково розкривається тим, хто посвячений у таємниці езот. мудрости; сокровенний і видимий світи - єдині, те, що відбувається у нижчому світі, пов’язане з тим, що відбувається у вищому, ці два світи можуть впливати один на одного. Людський розум неспроможний зглибити таємницю трансцендентного Божества, він може пізнати лише Його “облачення” (левушім) - вияви Його як живого Бога релігії і буття. Див. також «Ейн-Соф», «Сфірот», «Кабала».