Розділ 11 Шалені правила

Ми знімалися у милому ставочку в горах Сан-Габріель у Каліфорнії. Вода була холодна, але виявилося, що то не найстрашніше. Поки ми знімали, я випадково впав у ставок, і всі перелякалися, що я потону. Певна річ, я виплив, продемонструвавши вміння плавати.

Богатир Джордж так зрадів, що вхопив мене і жбурнув, мало і справді не втопивши.

Метт боявся, що вб’є мене, коли жбурне надто сильно чи надто далеко. У перших дублях він був дуже обережний, бо глибина там була всього лишень півтора метра. Режисер Джошуа Вайгель попросив кинути мене подалі, і я вилетів з Меттових рук, як торпеда! Боячись вдаритися об кам’янисте дно, я вигнув спину, і це мене врятувало. Коли я вискочив з води, хапаючи ротом повітря, всі розреготалися, а надто Метт.

Ще більш ризикованими були сцени, пов’язані з пірнанням. Три з них мені довелося грати на майданчику перед «зеленим екраном». Для деяких страшних моментів мене підвішували над майданчиком на спеціальних ременях. Звичайно, всі трюки були ретельно продумані професійними каскадерами. Вони забезпечили страхувальні сіті та інші засоби безпеки. Тож навіть найстрашніші сцени знімалися легко і весело.

Все це я розповів вам для того, щоб ви зрозуміли, що помірний фізичний ризик – альпінізм, серфінг або сноубординг – заряджає людину енергією і робить її живішою. Ризикувати люблять і діти, і дорослі. Навіть якщо ризик пов’язаний лише з можливістю когось розсмішити, бо дорослий на мить відчув себе дитиною.

Засновник національного інституту ігор, психіатр Стюарт Браун, стверджує, що людина призначена для гри. Ігнорування прагнення до ігор може бути настільки ж небезпечним, як і відмова від сну. Доктор Браун вивчав ув’язнених, засуджених до смертної кари і серійних убивць та з’ясував, що майже всі вони у дитинстві вволю не награлися. Протилежність гри – зовсім не робота, а депресія. Таким чином, можна сказати, що гра – це засіб виживання. Ризикована, груба гра допомагає дітям і дорослим розвивати соціальні, когнітивні, емоційні та фізичні навички. Доктор Браун вважає, що ми повинні поєднувати роботу з грою, а не задовольнятися пасивним відпочинком.

Я знаю людей, які згаяли молоді роки на те, щоб добитися визнання і багатства, але згодом гірко пошкодували про це. Наприкінці свого шляху вони усвідомили, що так і не насолодилися подорожжю. Не дозволяйте, щоб подібне сталося з вами. Вам потрібно вижити, але при цьому якомога частіше займатися тим, що вам справді до вподоби!

Страшно зав’язнути у повсякденній рутині й у боротьбі за існування настільки, щоб перестати цінувати якість звичайного життя.

Навряд чи вам «колись» вдасться відчути рівновагу. Тому не забувайте про Шалені Веселощі – насолоджуйтеся іграми до такої міри, щоб забути про час і простір.

Згідно з дослідженнями, якщо ви цілком занурюєтеся в улюблену справу, хай то буде гра в «Монополію», живопис або біг на довгу дистанцію, то максимально наближаєтеся до справжнього щастя. Я й сам часто відчуваю подібний стан на риболовлі – це мій улюблений вид гри і відпочинку.

Вперше батьки взяли мене на риболовлю, коли мені було всього шість років. Мама дала мені волосінь з гачком і насадила на гачок кукурудзу. Вона закинула волосінь у воду, а я вхопився за неї пальцями ступні. Мені страшенно кортіло зловити рибу. Риба обов’язково повинна була клюнути, а мені все одно нікуди було діватися, залишалося тільки сидіти і чекати. Я виявився пристрасним рибалкою.

Моя стратегія спрацювала. Півметрова риба нарешті спокусилася на мою кукурудзу. Напевно, вона вже звикла до моєї тіні, що нависла над водою. Коли цей монстр клюнув, волосінь сильно натяглася і мало не розрізала мені ступню. Замість відпустити рибу, я вчинив дуже розумно – сів на волосінь, але риба рвонула знову, і цього разу волосінь обпекла мою дупу.

«Я зловив рибу, – вигукнув я. – Ох і боляче ж!

Але я зловив рибу!».

Батьки і кузени кинулися мені на допомогу. Риба виявилася майже з мене завдовжки. Того дня я зловив найбільшу рибу, і це вартувало того, щоб трохи постраждати. Після цього я став риболовом на все життя.

Більше я не користуюся волосінню з гачком. Я зладнав собі спеціальну вудку, і більше не страждаю від опіків і порізів. Коли риба клює, я затискаю вудку між плечем і підборіддям, утримуючи волосінь зубами і відпускаючи її у потрібну мить. Уявляєте, як вдало: я водночас і рибу ловлю, і зуби чищу!

Музичні здібності

Якщо вам здається, що риболовля для мене – досить дивне заняття, то уявіть собі, що думають люди, коли я кажу їм, що був не тільки барабанщиком у шкільному ансамблі, а ще й диригентом! І це правда! Я справді граю на музичних інструментах. Ще в дитинстві страшенно любив награвати гімни зі збірок. Щонеділі я розкладав перед собою збірки різної товщини. Хор починав співати, а я відбивав такт ступнею. У нашій родині всі любили ударні інструменти, а надто мій кузен Ян Пасула, який став першим барабанщиком у церковному ансамблі. Я маю вроджене відчуття ритму, і мої дядечки, і їхні друзі в церкві вирішили купити мені спеціальну ударну установку. Це електронне диво перетворило мене на людину-оркестр. Я почав зі звичайного барабана і бас-барабана і поступово підключив інші інструменти.

До мене приєдналися церковний піаніст, органіст і барабанщики – так я став частиною ансамблю. Я досі граю на цій установці, правда, трохи модернізованій. Тепер я можу користуватися синтезатором і навіть грати на електронній гітарі. Музика – бальзам на мою душу, окраса мого життя. Слухаючи музику або граючи самостійно, я забуваю про все.

Любов до музики зміцніла у шкільних джазових ансамблях. У школі я в буквальному сенсі слова тягнув наш оркестр на власних плечах. Навряд чи можна було припустити, що така людина, як я, займеться чимось подібним. Ша-а-алено, чи не так?