Розділ 10 Рівні можливості

«Чи можу я вам допомогти?», – запитав я.

Вона розповіла, що летить до своєї п’ятнадцятирічної дочки, яка помирає від наслідків досить простої операції. Я постарався заспокоїти жінку. Ми розмовляли майже весь час польоту. Мені вдалося навіть домогтися невеликої усмішки – жінка з усмішкою зізналася, що боїться літати.

«Можете взяти мене за руку, якщо це вам допоможе», – пожартував я.

Коли ми приземлилися, ця жінка щиро подякувала мені. А я сказав, що вдячний долі за те, що після всіх затримок і зміни рейсів опинився поруч із нею. Той день Господь не дозволив мені згаяти марно. Він знав, що робить, коли посадив мене поруч із жінкою, щоб я полегшив її страх і горе. Що більше я думав про той день, то більшу вдячність відчував за отриману можливість поспілкуватися з тією жінкою.

Творче бачення

Втрата коханої людини, зруйновані стосунки, фінансовий крах або хвороба можуть вибити з колії, якщо дозволити горю і розпачу взяти гору. Щоб боротися з такими проблемами, потрібно постійно думати про нові можливості, навіть якщо життя видається надто жорстоким.

З Гленніс Сайверсон – відомим фотографом – я познайомився під час роботи над «Цирком метеликів». Її роботи публікуються в журналах, газетах і на веб-сайтах. Вона робить портрети і знімає пейзажі. Вона любить фотографію. Це її пристрасть. Живе в Орландо, а до Каліфорнії приїжджає на запрошення режисерів. Часто буває у своїх друзів Вайгелів.

Понад двадцять років Гленніс працювала у відділах кадрів великих корпорацій. І свою «надійну і безпечну роботу» втратила під час рецесії. Однак Гленніс взяла себе в руки і використала цей момент, щоб з головою поринути у своє хобі, стала професійним фотографом.

«Я вирішила: зараз або ніколи!», – каже вона. Чудова історія, чи не так? Гленніс – живий приклад людини, яка зуміла негативну подію перетворити на можливість створення нового, щасливого життя.

Прекрасно! Дивовижно!

Але це ще не все. Чи знаєте ви, що цей знаменитий фотограф майже нічого не бачить? Гленніс офіційно визнано сліпою.

«У мене з дитинства був поганий зір, – розповідає вона. – З п’яти років я носила окуляри. Зір тільки погіршувався. У 1995 році мені поставили серйозний діагноз – дегенерація рогівки. Зрештою, я майже перестала бачити на ліве око. Оскільки у мене була дуже сильна короткозорість, то лазерна операція мені не допомогла б. Єдиний вихід – пересадка рогівки».

У 2004 році Гленніс перенесла операцію. Лікарі обіцяли, що зір на лівому оці істотно поліпшиться.

«Але щось пішло не так, і я втратила око, – розповідає Гленніс. – Після операції зір погіршився. До того ж у мене виникла глаукома. На ліве око я майже нічого не бачила. А тут ще крововилив сітківки правого ока. Тепер на ньому сліпе більмо».

Гленніс втратила роботу і майже осліпла після невдалої операції та крововиливу в сітківку. Але вона не впала у відчай і не здалася, хоча в такій ситуації цілком зрозумілими були б гнів і розпач.

Вона була вдячна долі за те, що отримала можливість піти далі. «Я не вважаю себе людиною з обмеженими можливостями. Я – здібна людина. Майже цілковита сліпота зробила мене чудовим фотографом», – розповідає вона. Гленніс не бачить дрібних деталей, їй не доводиться про них думати, а це вивільняє творчі основи.

«До втрати зору мої роботи були млявими, бо надто вже багато уваги я приділяла композиції, у портретній зйомці я зосереджувалася на зачісці та інших дрібницях. Тепер я керуюся інтуїцією. Відчуваю, бачу і знімаю. Моя робота стала інстинктивною. Я більше взаємодію з людьми і навколишнім середовищем».

Гленніс запевняє, що сьогоднішні її роботи технічно недосконалі, зате краще передають настрій.

«Одна дівчина розплакалася, коли побачила свої світлини. Вона відчула те, як я зуміла передати її душу, – розповідає Гленніс. – Раніше мені ніколи не вдавалося так наближатися до людей».

З тієї миті, коли Гленніс майже втратила зір, вона отримала десять міжнародних премій за портретну і ландшафтну фотографію. Її фотографії виставлялися в центрі художньої світлини у Форт Коллінзі, штат Колорадо. А одну з них було відібрано із шістнадцяти тисяч робіт для виставки, на якій було представлено всього сто одинадцять світлин. Відсутність зору не дозволила б Гленніс продовжити роботу в відділі кадрів. Але багато великих митців, такі як Моне і Бетховен, зуміли подолати свою інвалідність і займатися мистецтвом по-новому. Улюблена цитата Гленніс iз Біблії: «Живемо ми вірою, а не зором». «Саме це і сталося в моєму житті. Мені довелося багато чого змінити. Я боюся зовсім втратити зір. Це дуже, дуже страшно. До цього не можна звикнути».