Розділ 29

– Отуди к бісу, – сказав він. – Ви одірвали мене від дивовижного сну, щоб показати інший. – Він сів, сердито насупившись. – Що це там за яри?

– Це проба, – сказав Форд. – Ми вже подивились.

– Ми не будили тебе, – мовила Тріліан, – бо досі не було нічого, вартого уваги. Остання планета, на якій ми побували, кишіла рибою.

– Рибою?

– Так. Кожен дуріє на свій манер.

– А до цього була платинова планета. Нудьга смертельна! Ми вирішили, що золото тобі більше до вподоби.

Довкола полум’янів золотий океан.

– Дуже люб’язно з вашого боку, – відзначив Зафод. У цю мить на небі спалахнув каталожний номер – велетенські зелені цифри. Потім номер змінився. Усі озирнулись. Пейзаж змінився теж.

– Ох! – зойк здивування злетів з їхніх вуст.

Море було бордового кольору. Пляж, на якому вони тепер сиділи, суцільно складався із дрібних жовтих та смарагдових камінців. Швидше за все – із коштовних. Гірське пасмо неприступних рожевих вершин на обрії видавалося стіною фантастичного замку. Поблизу стояв легкий срібний столик під рожевою парасолею, прикрашеною шлярками й сріблястими китицями.

Каталожний номер у небі змінився рекламним закликом: Магратея виготовляє планети на будь-який смак. Замовляйте!

З неба впали п’ять сотень голих жіночок на різнокольорових парашутах. По тому все зникло. Довкола розкинулись луки із соковитою травою, де ходили череди корів.

– О! – промимрив Зафод. – Моя голова!

– Що, хочеш продовжити розмову? – запитав Форд.

– Атож, – сказав Зафод.

Вони сіли колом, не зважаючи на пейзажі, що змінювалися.

– Як я розумію, – сказав Зафод, – в усьому, що сталося, я повинен звинувачувати себе. Скидається, що я влаштував усе так, щоб урядова комісія не змогла відшукати в моєму мозку замкнені зони. Та ще й таємно від себе. Усе це видається нісенітницею, правда ж?

Форд і Тріліан кивнули.

– Операція оповита якоюсь таємницею, що прихована не лише від Галактичного уряду, а й від мене самого. Я навіть уявити не можу, в чім справа. Але коли звести докупи кілька фактів, ось що виходить. Я ж вирішив балотуватись у Президенти одразу після смерті Юдена Вранкса. Ти пам’ятаєш Юдена, Форд?

– Ще б пак! – вигукнув Форд. – Чудовий чолов’яга! Із величезним почуттям гумору. Ми ще пішки під стіл ходили, коли він одягнув форму арктуріанського капітана. Я й досі ношу при собі кінський каштан – один із тих, що він подарував нам, коли ми вломилися до його мегафрейтора. Він ще сказав тоді, що ми найчудовіші хлопці з усіх, які йому траплялися.