Розділ 22

– Дент. Артур Дент.

– Так от, куди треба, Дентартурденте, – сказав старий, – вважайте моє нагальне прохання ультиматумом. – В очах його засвітився сум. – Я ніколи не вмів ставити ультиматуми, хоча, як я чув, інколи це досить ефективний засіб. – Якийсь він чудний, цей старий, – промимрив Артур собі під ніс.

– Даруйте? – перепитав старий.

– Ні, я нічого, вибачте, – збентежено сказав Артур. – Гаразд, то куди ми прямуємо?

– Сідайте в аерокар, – старий вказав Артурові на місце в кабіні. – Ми вирушимо у надра планети, де зараз діється велике таїнство пробудження цивілізації від п’ятимільйоннорічного сну. Магратея прокидається.

Умощуючись на сидінні, Артур мимоволі тремтів. Його мучила невідомість, і аерокар добряче трясло. Він позирнув на непроникне обличчя свого супутника, що освітлювалось відблисками від панелі з приладами.

– Перепрошую, можу я дізнатися ваше ім’я?

– Ім’я? – у голосі старого пролунали знайомі сумні інтонації. – Мене звати... Слартібартфаст.

Артур мало не пирснув.

– Перепрошую? – сказав він, удаючи, що закашлявся.

– Слартібартфаст, – тихо повторив старий.

– Слартібартфаст?

– Я ж попереджав, що моє ім’я вам нічого не скаже, – старий кинув сумний погляд на Артура.

Аерокар нечутно летів у темряві.