Розділ 8 Адреналін

— Ти впевнена, що готова до цього? — запитав Джейкоб. — У тебе наляканий вигляд.

— Зі мною все гаразд, — обрубала я, перемкнувши швидкість на рівень нижче.

— Дуже добре, — похвалив він мене. — А тепер дуже м’яко відпускай зчеплення.

Він зробив крок назад.

— Хочеш, щоб я відпустила гранату? — недовірливо запитала я. Не дивно, що він зробив крок назад.

— Такий принцип дії. Просто відпускай, але повільно.

Тільки-но я почала послаблювати пальці на зчепленні, як одразу почула голос, який звертався до мене і не належав хлопцеві, що стояв поруч.

«Це безрозсудно, це дітвацтво і дурість», — аж кипів оксамитовий голос.

— Ой! — я здивовано розтулила рота — і відпустила зчеплення.

Мотоцикл став дибки, подався вперед, а потім упав на землю разом зі мною. Ревучий мотор миттю заглух.

— Белло? — Джейкоб із легкістю зняв важкий мотоцикл із мене. — Ти не забилася?

Але я не слухала.

«Я ж казав», — пробурмотів ідеальний, кришталево-чистий голос.

— Белло? — Джейкоб трусив мене за плечі.

— Зі мною все гаразд, — мовила я приголомшено.

Більше, ніж гаразд. Голос у моїй голові знову повернувся. Він досі звучав у моїх вухах — м’яким оксамитовим відлунням.

У голові швидко прокручувалися всі можливі варіанти. Ніяких збігів — незнайома дорога, я роблю те, чого раніше ніколи не робила, — ніяких дежа вю. Отже, галюцинація була викликана чимось іншим… Я відчула, як по моїх жилах пульсує адреналін, і здається, знайшла відповідь на запитання. Поєднання адреналіну й небезпеки і зовсім трохи дурості. Джейкоб уже поставив мене на ноги.

— Ти не вдарилася головою? — запитав він.

— Не думаю. Я похитала нею туди-сюди, перевіряючи.

— Я ж не пошкодила мотоцикла, правда?