Розділ 6 Друзі

— Так, той хлопець казав, що бачив велетенського чорного ведмедя неподалік од стежки — більшого, ніж гризлі, — запевнив він.

— Гм… — мовила Лорен, потім обернулася до Джесики і змінила тему.

— Ти вже отримала відповідь із Каліфорнійського університету? — запитала вона.

Тепер усі, окрім Майка та Анжели, слухали її. Анжела несміливо усміхнулася мені, і я поквапилася послати їй усмішку у відповідь.

— То що ти робила на вихідних, Белло? — поцікавився Майк. У його тоні відчувалася якась дивна настороженість.

Всі, окрім Лорен, подивилися на мене, очікуючи відповіді.

— У п’ятницю ввечері ми з Джесикою їздили в Порт-Анджелес дивитися фільм. Частину суботи і майже всю неділю я провела в Ла-Пуші.

Розгублені погляди блукали між мною та Джесикою. Здається, Джес нервувала. Цікаво, вона хотіла, щоб ніхто не здогадався про нашу з нею поїздку, чи просто хотіла розказати про все сама?

— І який фільм ви дивилися? — запитав Майк, усміхаючись.

— «Мертву точку» — той, що про зомбі, — я задоволено усміхнулася. Може, мені ще вдасться виправити ту шкоду, яку я заподіяла собі протягом останніх кількох місяців.

— Я чув, що фільм дуже страшний. Як гадаєш, це правда? — було очевидно, що Майк хотів продовжити нашу розмову.

— В самому кінці Белла так налякалася, що втекла із залу, — вставила Джесика, хитро вищирившись.

Я усміхнулася, намагаючись надати своєму обличчю збентеженого виразу.

— Було дуже страшно.

Майк продовжував ставити мені різні запитання, аж поки не закінчився ланч. Зрештою всі почали говорити між собою, хоча досі час від часу поглядали на мене.

Анжела говорила переважно зі мною та Майком, і коли я підвелася, щоб віднести тацю, вона попрямувала за мною.

— Дякую, — сказала вона пошепки, коли ми відійшли від столика.

— За що?

— За те, що втрутилася, що заступилася за мене.

— Без проблем.