Розділ 24 Голосування

— Ти ж знаєш, що насправді й сам у це не віриш.

— О, хіба ні? — спалахнув він.

— Ні, не віриш.

Він сердито подивився на мене й хотів заговорити, але я його перебила.

— Якби ти й справді вірив у те, що втратив свою душу, тоді, коли я знайшла тебе у Волтеррі, ти б одразу зрозумів, що трапилося, натомість ти подумав, що ми обоє померли. Але ти не зрозумів — ти сказав: «Дивовижно. Карлайл мав рацію», — нагадала я йому тріумфально. — А значить, у тобі живе надія.

Цього разу Едвард промовчав.

— Тож давай плекатимемо надії разом, гаразд? — запропонувала я. — Але не це найважливіше. Якщо ти залишишся, то мені не потрібні ніякі небеса.

Він повільно підвівся, підійшов до мене й обняв долонями моє обличчя, дивлячись мені просто в очі.

— Назавжди, — присягнувся він. Він і досі був трохи збентежений.

— Це все, чого я прошу, — мовила я й, ставши на пальчики, потягнулася й торкнулася губами його вуст.