Розділ 23 Правда

— На своєму пікапі.

— Шум якого вже напевно розбудить Чарлі, — мовив Едвард, намагаючись мене залякати.

Я зітхнула.

— Я знаю. Я ще довго почуватимуся винною. У скільки халеп мені ще доведеться вскочити? Це я в усьому винна.

— Ні. Він винитиме мене, а не тебе.

— Якщо у тебе є краща ідея, я готова її вислухати.

— Залишайся вдома, — все ж запропонував він, хоча на його обличчі читалася безнадія.

— Нізащо. А ти підеш першим і чекатимеш на мене в себе вдома, — наказала я, сама здивувавшись своїй сміливості, і рушила до дверей.

Його висока постать виросла переді мною і загородила дорогу.

Я скривилася й обернулася до вікна. Звідси не так далеко до землі, причому на ній росте трава…

— Гаразд, — зітхнув він. — Я підвезу тебе. Я знизала плечима.

— Але, мабуть, тобі також варто там бути.

— І чому б це?

— Тому що ти дуже впертий, і певно, захочеш висловити свою думку.

— Мою думку про що? — запитав він крізь зуби.

— Цього разу розмова стосуватиметься не тебе. Ти ж не центр усесвіту. І тобі це чудово відомо. — (Мій власний всесвіт — це, звісно, зовсім інша історія). — Якщо ти збираєшся спровокувати напад Волтурі на нас, і все це тільки через те, що я маю залишитися людиною, то твоя сім’я також повинна сказати своє слово.

— Стосовно чого? — запитав він, чітко вимовляючи кожне слово.

— Стосовно моєї смертності. Я виношу це питання на голосування.