Розділ 12 Непроханий гість

Я глибоко вдихнула та спробувала зосередитися.

— Ти запитав щось про мою машину… Він кивнув, підганяючи мене.

— Ми говорили про твій «реббіт»…

— Продовжуй.

— Ми гуляли по пляжу…

Мої щоки ставали теплішими під його долонями, поки я згадувала все, але він цього не помічав — настільки гарячою була його шкіра. Тоді на узбережжі я запросила його прогулятися зі мною, трохи недоречно, але успішно фліртуючи, намагаючись витягнути з нього потрібну мені інформацію.

Джейк гарячково кивав, чекаючи, що я продовжуватиму.

Я говорила дуже тихо.

— Ти розповідав мені страшні історії… квілеутські легенди. Він заплющив очі та знову їх розплющив.

— Так, — слово було напружене, палке, так наче він перебував на межі чогось життєво важливого. Він говорив повільно, вимовляючи кожне слово дуже виразно. — Ти пам’ятаєш, про що я розказував?

Навіть у суцільній темряві він повинен був побачити, як змінився колір мого обличчя. Хіба таке можна забути? Не усвідомлюючи цього, Джейкоб розповів мені того дня все, що мені потрібно було знати: що Едвард — вампір.

Джейк подивився на мене проникливими очима.

— Добре поміркуй, — сказав він мені.

— Так, я пам’ятаю, — зітхнула я.

Він глибоко вдихнув, переборюючи себе.

— Ти пам’ятаєш усі леген… — він не зміг завершити запитання. Його рот залишився розтуленим, наче щось застряло йому в горлі.

— Чи пам’ятаю я всі легенди? — перепитала я.

Він мовчки кивнув.

Голова йшла обертом. Тільки одна історія справді мала значення. Я знаю, що спочатку він розповідав інші легенди, але я не могла згадати неважливу прелюдію. Особливо тепер, коли мій мозок був такий виснажений. Я похитала головою.

Джейкоб застогнав і зіскочив із ліжка. Він притис кулаки до чола й засопів швидко та сердито.