Розділ «Частина II Лабіринти пам’яті»

— З усією повагою до вашої роботи, — непохитно правив своєї Торкел Лінден. — Тут, в «Одіні», ми допомагаємо дітям, які потрапили в тяжку ситуацію. Це наше завдання, наше покликання. Ми не прислуговуємо поліції, отак. І пишаємося цим. Доки діти перебувають тут, вони мають бути впевнені, що на чільне місце ми ставимо їхні інтереси.

Мудіґ поклала руку на коліно Бубланському, щоб завадити тому спалахнути гнівом.

— Ми можемо легко дістати судову постанову, — сказала вона. — Та нам не хотілось би йти таким шляхом.

— Розумно з вашого боку.

— Дозвольте мені вас про щось запитати, — вела далі Соня. — Невже ви з Ейнаром Форсберґом знаєте напевно, що краще для Авґуста чи, наприклад, для дівчинки, яка отам плаче? Може, нам усім, навпаки, треба виявляти наші думки? Ми з вами можемо розмовляти, й писати, і навіть зв’язуватися з адвокатами. Авґуст Балдер позбавлений таких засобів самовияву. Однак він уміє малювати і, здається, хоче нам щось сказати. Невже ми мусимо спиняти його? Хіба забороняти йому малювати не так негуманно, як не дозволяти висловлюватися іншим дітям? Чи не варто нам дозволити йому зобразити те, що мучить його найбільше?

— За нашими оцінками…

— Ні, — урвала його Соня. — Не кажіть про свої оцінки. Ми зв’язалися з чоловіком, що найкраще в нашій країні розбирається в цій проблематиці. Його звуть Чарлз Еделман, він професор неврології, і він уже їде сюди з Угорщини, щоб зустрітися з хлопчиком.

— Ми можемо, певна річ, його вислухати, — неохоче промовив Лінден.

— Не просто вислухати. Ми дозволимо йому вирішувати.

— Я обіцяю провести конструктивний діалог між експертами.

— Прекрасно. Що тепер робить Авґуст?

— Він спить. Його привезли до нас зовсім знесиленим.

Мудіґ зрозуміла, що наполягати на тому, щоб хлопчика розбудили, нема рації: на добре це не вийде.

— Тоді ми повернемося завтра вранці з професором Еделманом, і я сподіваюся, що зможемо спільними зусиллями владнати цю справу.

Розділ 16

Ґабрієлла Ґране затулила обличчя руками. Вона не спочивала вже сорок годин, і її роздирало глибоке почуття провини, яке через недосипання ставало чимраз більшим. Ґабрієлла, одначе, тяжко працювала весь день. З цього ранку вона стала частиною команди СЕПО — своєрідної тіньової групи, що розслідувала вбивство Франса Балдера. Офіційно вони мали розібратися з наслідками злочину для внутрішньої політики, хоча, певна річ, їх утаємничили в усі найдрібніші деталі.

Групу формально очолював її зверхник Мортен Нілсен, що не так давно повернувся додому зі США, провчившись рік у Мерілендському університеті. Він, безперечно, був розумний і начитаний, але дотримувався, на Ґабрієллин смак, напівправих поглядів. Одне слово, унікальний приклад високоосвіченого шведа, який від щирого серця підтримував у США республіканців і навіть виявляв певну симпатію до Руху чаювання.[32] Крім того, він пристрасно захоплювався історією війн і читав лекції у Військовій академії. Як на свій молодий вік (йому було лише тридцять дев’ять років), він мав, на думку багатьох, широкі міжнародні зв’язки.

Проте Мортенові частенько було важко боронити свою позицію, і групою фактично керував старший і самовпевненіший Раґнар Улофссон, який міг самим лише коротким сердитим зітханням або невдоволеною зморшкою над густими бровами змусити Мортена замовкнути. Присутність у групі інспектора кримінальної поліції Ларса Оке Ґранквіста життя Нілсенові не полегшувала.

Перш ніж перейти в СЕПО, Ларс був напівлегендарним слідчим комісії у справі вбивств Державної кримінальної поліції — принаймні через те, що міг, як стверджували колеги, перепити будь-кого й завдяки своєму шаленому шармові мав у кожному місті по коханці. Узагалі в такій команді було нелегко обстоювати свою позицію, і по обіді Ґабрієлла все менше привертала до себе увагу. Правда, не так через чоловіків та їхню чубанину, як через щораз глибше відчуття невпевненості.

Іноді їй здавалося, що тепер вона знає менше, ніж раніше. Вона, наприклад, усвідомила, що в давній справі про підозру в зломі комп’ютера вкрай бракувало доказів або й не було зовсім. Там, власне кажучи, був тільки висновок Стефана Молде з Радіотехнічного центру, але навіть той не мав цілковитої впевненості в результатах перевірки. На Ґабрієллину думку, у своєму аналізі він наговорив купу незв’язних доводів, а Франс Балдер, здавалось, покладався переважно на гакерку. Ім’я цієї жінки навіть не фігурувало в розслідуванні, проте Балдерів помічник Лінус Брандел змалював її в яскравих барвах. Цілком імовірно, що Балдер, їдучи до США, багато чого замовчав.