Розділ «Частина II Лабіринти пам’яті»

— Інакше я, певна річ, відразу зв’язався б з вами, — сказав він.

— Що ви маєте на увазі?

— Професор Балдер телефонував мені вчора ввечері.

Від почутого Бубланський, звиклий реагувати на всі випадковості, аж підскочив.

— І чого він хотів? — запитав поліціант.

— Поговорити про свого сина і його талант.

— Ви були знайомі?

— Аж ніяк. Він зв’язався зі мною, бо хвилювався за свого хлопчика, і я був приголомшений його дзвінком.

— Чому?

— Бо то був Франс Балдер. Для нас, неврологів, він своєрідний авторитет. Ми зазвичай говоримо, що він, як і ми, хоче зрозуміти мозок. Відмінність полягає лише в тому, що Балдер хотів створити новий мозок і надалі його вдосконалювати.

— Я чув щось про це.

— Мені казали, що він досить потайний і важкий у спілкуванні чоловік. Іноді жартували, що він сам трохи схожий на машину. Суцільне втілення логіки. Однак зі мною він був неймовірно емоційний, і, якщо чесно, це мене просто вразило. От ніби… не знаю… ніби ви почули плач найкрутішого поліціанта. Пам’ятаю, я подумав: мабуть, щось сталося ще, крім того, про що ми розмовляли.

— Звучить дуже точно. Він таки зрозумів, що йому загрожує серйозна небезпека, — сказав Бубланський.

— Професор Балдер, щоправда, мав усі підстави хвилюватися. Його син, очевидно, малює чудово, і це справді незвично, як на такий вік, навіть для савантів. А надто поряд з математичним талантом.

— З математичним?

— Саме так. За словами Балдера, його син має й математичні здібності, і про це я міг би говорити довго.

— Чому?

— Річ у тому, що мене це, з одного боку, неймовірно здивувало, а з другого — мабуть, не дуже. Адже нам сьогодні відомо, що в савантів теж є спадковий фактор, а тут ми маємо батька, який став легендою завдяки своїм надзвичайно складним алгоритмам. Але разом з тим…

— Що?

— …у таких дітей мистецький і математичний таланти зазвичай не поєднуються.