Розділ «Частина II Лабіринти пам’яті»

— Гадаю, так, — відповів він і вже збирався в пориві співчуття покласти руку їй на плече, проте завадив мобільник, завібрувавши в його кишені.

Мікаел сподівався, що то Андрей. Але то був Стефан Молде. Минуло кілька секунд, перш ніж Блумквіст зміркував, що це представник Радіотехнічного центру, з яким свого часу спілкувався Лінус Брандел.

— Що цього разу? — запитав Мікаел.

— Зустріч з високим державним службовцем. Він уже їде в Швецію. Він хоче побачитися з вами завтра якомога раніше в готелі «Ґранд».

Блумквіст жестом попросив вибачення в Марґарети Далґрен.

— Я маю досить щільний графік, — відповів журналіст. — Отже, щоб я взагалі з кимось зустрівся, мені принаймні треба знати ім’я й причину.

— Його звуть Едвін Нідгем, а мова піде про особу, відому в мережі як Оса. Її підозрюють у серйозних злочинах.

Мікаел відчув напад паніки.

— Добре, — погодився він. — О котрій годині?

— О п’ятій ранку годиться?

— Ви, мабуть, жартуєте!

— На жаль, у цій історії нема жодного приводу для жартів. Пан Нідгем зустріне вас у своєму номері. Мобільний телефон вам доведеться залишити в реєстраційному столі готелю. Крім того, вас обшукають.

— Зрозуміло, — неприязно відказав Блумквіст.

Потім він устав і попрощався з Марґаретою Далґрен.