Розділ «ДОДАТКИ»

«Після смерті Ондогера та його синів король Північного Королівства Арведуї заявив про свої права на корону Ґондору як прямий спадкоємець Ісілдура та чоловік Фіріель, єдиної доньки Ондогера, котра вижила. Однак його претензії були відкинуті. У цьому ключову роль відіграв Пелендур, намісник короля Ондогера.

Рада Ґондору відповіла:

— Корона та правління Ґондору належать виключно спадкоємцям Менелділа, сина Анаріона, якому Ісілдур передав це королівство. У Ґондорі успадковування відбувається тільки через синів; і ми не чули, щоби в Арнорі був інший закон.

На це Арведуї дав таку відповідь:

— Еленділ мав двох синів, із яких старшим був Ісілдур, спадкоємець свого батька. Ми чули, що ім'я Еленділа донині лежить в основі родового дерева королів Ґондору, бо його вважали Високим королем усіх земель дунаданів. За життя Еленділа разом із ним Півднем правили його сини; коли ж Еленділ загинув, Ісілдур зайняв високе місце свого батька, а правління на Півдні передав-синові свого брата. Він не відмовився від корони Ґондору та не вважав поділ королівства Еленділа вічним.

Окрім того, в давньому Нуменорі скіпетр успадковував найстарший із нащадків короля, незалежно, чи то син, чи донька. Правда і те, що закону цього не дотримувалися в землях у вигнанні, часто збурених війною; але такий був закон нашого народу, і нині ми звертаємося до нього, бо сини Ондогера померли бездітними[20].

На це Ґондор не відповів нічого. Корону вимагав Еарніл, звитяжний капітан; і корону віддали йому — за згодою всіх дунаданів Ґондору, бо походив він із королівського дому. Еарніл був сином Сіріонділа, сина Каліммасіла, сина Арсір'яса, брата Нармасіла II. Арведуї не наполягав на своїй вимозі, бо не мав ані сили, ні бажання протистояти вибору дунаданів Ґондору; однак про вимогу не забули його спадкоємці, навіть коли королівство їхнє загинуло. А в той час загибель Північного Королівства була близька.

Арведуї був справді останнім королем, як про це і свідчить його ім'я. Кажуть, що його він отримав при народженні від Малбета Ясновидця, який сказав його батькові:

— Арведуї назви його, бо він стане останнім в Артедайні. Хоча постануть дунадани перед вибором, і якщо вони оберуть те, що здаватиметься найбезнадійнішим, тоді твій син змінить ім'я і стане королем великого королівства. Якщо цього не трапиться, тоді буде велике горе та мине багато людських життів, перш ніж дунадани повстануть і об'єднаються знов.

У Ґондорі після Еарніла був також лише один король. Можливо, якби корона та скіпетр були об'єднані, то правління королів продовжилося б і багатьох нещасть удалося б уникнути. Однак Еарніл був мудрий чоловік, не зверхній, хоча, як і більшості людей у Ґондорі, королівство в Артедайні здавалося йому надто малим, незважаючи на родовід його володарів.

Він вислав гінців до Арведуї, повідомляючи, що прийняв корону Ґондору згідно зі законами та потребами Південного Королівства:

— Та я не забуваю про велич Арнору, не заперечую нашої спорідненості й не хочу відчуження між володіннями Еленділа. У разі потреби я допомагатиму вам, скільки моїх сил.

Це було, однак, задовго до того, як Еарніл почав почувати себе в достатній безпеці, щоби виконати обіцяне. Король Арафант продовжував із останніх сил стримувати напади Анґмару, й так само чинив Арведуї, коли він почав правити після Арафанта; але, врешті-решт, восени року 1973 в Ґондор прийшла звістка, що Артедайн у великій скруті й Король-Чаклун готується завдати йому останнього удару. Тоді Еарніл негайно послав сина Еарнура на північ із флотом. Надто пізно. Еарнур іще не досягнув гаваней Ліндону, коли Король-Чаклун завоював Артедайн, і Арведуї загинув.

Однак коли Еарнур зайшов у Сірі Гавані, то були радість і велике здивування серед ельфів і людей. Кораблі Еарнура були такі великі й було їх так багато, що для них ледве знайшлося місце, хоча причали Гарлонду та Форлонду були заповнені; і з кораблів зійшло на берег могутнє військо, споряджене для війни великих королів. Або принаймні так здавалося північанам, хоча то був не більш як невеликий загін, мала частина могутності Ґондору. Найзахопленіше вихваляли коней, бо багато з них були з рівнин Андуїну, а їх сідлали вершники — високі, гарні та горді лицарі Рованіону.

Тоді Кірден зібрав усіх, хто прийшов до нього з Ліндону або Арнору, і коли всі були готові, військо переправилося через Місячну та пішло на північ, кидаючи виклик Королеві-Чаклуну з Анґмару. Кажуть, він жив тоді у Форності, де зібрав прихильників зла, захопивши дім і владу королів. Засліплений пихою, він не чекав нападу ворогів у його твердині, а вийшов назустріч, сподіваючись швидко змести їх, як інших до того, за Лун.

Однак Військо Заходу спустилося до нього через Вечорові Пагорби, і була велика битва на рівнині між Ненуялом і Північними Схилами. Сили Анґмару вже відступали до Форноста, коли основна маса вершників, що обійшла пагорби, спустилася з півночі й повністю розбила їх. Тоді Король-Чаклун із усіма тими, кого він зміг зібрати після поразки, втік на північ, у напрямку його власних земель в Анґмарі. Не встиг він заховатись у Карн-Думі, як його наздогнала кавалерія Ґондору з Еарнуром на чолі. Тоді ж ельфійський загін під керівництвом Ґлорфінделя підійшов із Рівендолу. Поразка Анґмару була такою нищівною, що не залишилося ні людини, ні орка з того війська на захід від Гір.

Але, кажуть, коли все вже було втрачено, несподівано з'явився сам Король-Чаклун — у чорній мантії та чорній машкарі, на чорному коні. Страх охопив тих, хто його побачив; однак він обрав капітана Ґондору і з криком жахливої ненависті помчав просто на нього. Еарнур протистояв би йому; та кінь його не витримав такого нападу, звернув убік і поніс вершника геть, перш ніж той зміг із ним упоратися.

Тоді Король-Чаклун розсміявся, й ніхто з тих, хто чув той жахливий сміх, ніколи його не забуде. Аж тут на білому коні під'їхав Ґлорфіндель, і сміх застряг Чаклунові в горлі, він розвернувся і зник у сутінках. Ніч спустилася на поле битви, і його слід загубили, й ніхто не бачив, куди він поїхав.

Повернувся Еарнур, але Ґлорфіндель, вдивляючись у густу темряву, сказав:

— Не переслідуй його! На цю землю він не повернеться. Загине він не скоро і не від руки чоловіка.