Розділ «ДОДАТКИ»

Володар Перстенів


FІІ. Про переклад


При викладі матеріалів Червоної Книги як історії для сучасних читачів увесь текст було, наскільки можливо, перекладено мовою наших часів. Лише іншомовні запозичення в загальній мові залишені в їхній первісній формі; втім, вони з’являються переважно у власних іменах і географічних назвах.

Загальна мова, мова гобітів і їхньої історії, була передана сучасною українською. У процесі перекладу відмінності, помітні у слововжитку вестрону, згладжено. Було зроблено певні спроби передати ці відмінності з допомогою різновидів українського слововжитку; проте розходження між вимовою та говіркою Ширу і вестроном у вустах ельфів чи високих людей Ґондору насправді більші, ніж показано в цій книзі. По суті, гобіти говорили переважно сільським діалектом, тоді як у Ґондорі та Рогані користувалися архаїчнішою мовою, більш формальною та вишуканою.

На одному з моментів цієї розбіжності треба наголосити особливо, тому що, попри всю важливість, його виявилося неможливо передати. Вестрон мав різні форми займенників другої (а часто і третьої) особи, незалежно від однини чи множини, для «дружнього» та «шанобливого» звертання. Однак особливістю ширського слововжитку було те, що шаноблива форма зникла з розмовного варіанту. Ці форми збереглися тільки серед селян (здебільшого в Західній Чверті), котрі використовували їх для пестливих звертань. Саме це мали на увазі ґондорці, коли говорили про незвичність гобітської мови. Переґрін Тук, наприклад, у перші дні перебування в Мінас-Тіріті звертався у «дружній» формі до людей будь-якого рангу, в тому числі до самого правителя Денетора. Це могло потішати старого намісника, проте дивувало його підданих. Без сумніву, таке вільне використання «дружньої» форми сприяло поширенню чуток про те, що у своїй країні Переґрін займає дуже високе становище.

Читач помітить, що гобіти, як-от Фродо, а також інші особи, як Ґандалф і Араґорн, не завжди висловлюються в одному і тому самому стилі. Це не випадково. Освіченіші та здібніші з-поміж гобітів були знайомі з «книжною мовою», як її називали в Ширі; тож вони швидко схоплювали та переймали стиль тих, із ким зустрічались. У будь-якому разі зрозуміло, що мандрівники намагалися говорити на манір тих, серед кого вони опинялися, й особливо це стосується людей, котрі, як-от Араґорн, часто докладали зусиль, аби приховати власне походження та свою діяльність. Але в ті дні всі супротивники Ворога шанували все стародавнє, і мову — не менше за будь-що інше, тож користуватися давніми формами їм було приємно, наскільки це дозволяли кожному його знання. Елдари, котрі найкраще володіли даром слова, знали багато стилів, хоча говорили у спосіб, найближчий до їхньої рідної мови, давнішої навіть за мову Ґондору. Гноми також уміли гарно висловлюватися, легко пристосовуючись до нового товариства, хоча декому їхня вимова здавалася різкою та гортанною. Зате орки і тролі говорили як-небудь, без любові до слів і речей; їхня мова була насправді ще більш звиродніла та бридка, ніж було показано. Не думаю, що комусь забракне точнішого перекладу, хоча відповідні зразки знайти не важко. Дуже подібну мову ще зараз можна почути від людей зі свідомістю орків; похмура й одноманітна, повна ненависті та зневаги, так давно віддалена від добра, що втратила будь-яку переконливість, хіба що для вух тих, кому сама лише брутальність здається сильною.

Такий підхід до перекладу, звісно, виправданий, адже неминучий у розповіді про давнину. Нечасто перекладачі дозволяють собі більше. Проте ми пішли далі. Було також перекладено всі вестронські назви відповідно до їхнього змісту. Коли в цій книзі з’являються українські імена і титули, це вказує на те, що на той час у вжитку були назви зі загальної мови, крім чи замість слів іноземних (переважно ельфійських) мов.

Вестронські назви були здебільшого перекладені з давніших мов: це такі назви, як Рівенділ, Сиводжерельна, Срібна Жила, Довгобережжя, Ворог, Темна Вежа. Деякі назви змінили значення: наприклад, Ородруїн, «вогняна гора», став Фатум-горою, а Таур е-Ндаеделос, «Ліс великого страху», — Морок-лісом. Деякі були перекрученнями ельфійських назв, як, наприклад, Брендівинна з Барандуїну.

Такий підхід, мабуть, потребує певного обґрунтування. Нам здалося, що передача всіх назв у їхніх первісних формах затінила би суттєву рису певного часу, яку спостерігали гобіти (їхній погляд ми здебільшого намагалися зберегти), — контраст між поширеною мовою, для них такою ж простою і звичною, як для нас українська, та живими залишками набагато давніших і шанованіших мов. Якби всі назви були однаково транскрибовані, то сучасному читачеві вони здавалися б однаково віддаленими, наприклад, якби без змін залишились ельфійська назва Імладріс і її вестронський переклад Карнінґул. Але посилатися на Імладріс замість Рівендолу — це те саме, якби вживати Камелот замість Вінчестера, з тією лише різницею, що ідентичність була повною, поки в Рівендолі все ще жив славетний правитель, набагато старший за короля Артура, якби той дожив донині у Вінчестері.

Таким чином, назви Ширу (Суза) й усіх інших гобітських місцевостей українізовано. Робити це було важко лише зрідка, оскільки ці назви зазвичай складалися з елементів, подібних до тих, які використовуються в наших простих географічних назвах.

Однак гобітські імена в Ширі та Брі в ті дні були досить специфічні, особливо через звичай, який зародився кількома сторіччями раніше, передавати прізвища у спадок. Більшість цих прізвищ має очевидне значення (в сучасній мові вони утворені від жартівливих прізвиськ, від географічних назв чи — особливо у Брі — від назв рослин і дерев). Перекласти їх було зовсім неважко; проте залишились одне-два давніші прізвища забутого значення, які ми не перекладали, як-от Тук.

Імена гобітів було передано, наскільки це можливо, в такий самий спосіб. Для дівочих імен гобіти зазвичай вибирали назви квітів чи коштовних каменів. Хлопчикам давали імена, які взагалі не мали ніякого значення в повсякденній мові; деякі дівочі імена були подібні. До таких імен (і хлоп’ячих, і дівочих) належали Більбо, Бунґо, Поло, Лотто, Танта й ін. Було серед них багато неуникних, але випадкових збігів із відомими нам іменами: наприклад, Отто, Одо, Дроґо, Дора, Кора, Ніна тощо. Ці імена ми зберегли, хоча, звичайно, українізували їх, змінюючи закінчення, бо в гобітських іменах — а було закінченням чоловічого роду, а — о й — е — жіночого.

У деяких давніх родинах, особливо в тих, що походять від блідошкірів, як-от Туки та Виприни, був звичай давати дітям дуже пишні імена. Оскільки більшість із цих імен, імовірно, брали зі старих легенд — як людей, так і гобітів — і багато з них, хоч і не значили нічого для гобітів, нагадували імена людей із Долини Андуїну, Долу чи Марки, ми дещо змінили їх, аби уподібнити до тих старих імен, переважно франкського чи готського походження, які ми ще досі вживаємо чи зустрічаємо в нашій літературі. Принаймні в такий спосіб ми зберегли часто комічний контраст між іменами та прізвищами, який самі гобіти добре усвідомлювали. Імена класичного походження вживали мало; найближчими відповідниками латини та греки для гобітів були ельфійські мови, і з них гобіти імена брали рідко. Мало хто з них знав ці, як вони їх називали, «мови королів».

Імена в Цаповому Краю відрізнялися від імен решти територій Ширу. Як уже зазначалося, мешканці Прилук і їхні родичі за Брендівинною були багато в чому особливими. Без сумніву, багато своїх дуже дивних імен вони успадкували зі забутої мови південних впертів. Такі імена ми зазвичай залишали без змін, бо й у той час вони звучали так само чудернацько, як і тепер. За стилем вони дещо подібні на слова кельтського походження.

Оскільки збережені сліди давньої мови впертів і брійців були схожі на збережені донині елементи кельтської мови, ми часто імітували ці сліди у своєму перекладі. Таким чином, назви Брі, Арчет і Чет-ліс змодельовані за залишками британських назв, підібраних відповідно до змісту: брі — «пагорб», чет — «ліс». Але тільки одне власне ім’я було змінене в такий спосіб. Ім’я Меріадок для героя було підібране так, аби його скорочений варіант Калі — означав вестроном «веселий, радісний», хоча насправді воно було скороченням тепер уже беззмістовного цаповинського імені Калімак.

У своєму перекладі ми не вживали імен гебрейського чи подібного походження. У гобітських іменах немає нічого, що відповідало би цьому елементу в наших назвах. Короткі імена, як-от Сем, Том, Тім, Мет, були скороченнями реальних гобітських імен, як Томба, Томлій, Мата і подібні до них. Але Сем і його батько Гем насправді називалися Бен і Рен. То були скорочення від Беназір і Ренуґад, прізвиська за походженням, які означали «тугодум, простак» і «домонтар»; але вийшовши з часом зі щоденного вжитку, ці слова залишились у деяких родинах як спадкові імена.

Зробивши певні спроби осучаснити і наблизити до читача мову й імена гобітів, ми пішли ще далі. Мови людей, споріднені з вестроном, треба було, здалося нам, передати формами, спорідненими з українською. Відтак мову Рогану було уподібнено до староукраїнської, оскільки вона була споріднена і зі загальною мовою (більш віддалено), й зі старою мовою (дуже тісно) північних гобітів, а порівняно з вестроном звучала архаїчно. У Червоній Книзі кілька разів зазначено, що коли гобіти чули мову Рогану, то впізнавали багато слів і відчували, що роганська мова споріднена з їхньою, тому було би безглуздо залишати записані назви та слова рогіримів у цілком іноземному стилі.

У кількох випадках ми осучаснили форми та написання географічних назв у Рогані, як, наприклад, Гірський Скит і Сніжний; але ми не завжди були послідовними, бо наслідували гобітів. Це вони в такий спосіб змінювали почуті назви, якщо ті складалися з упізнаваних елементів або якщо нагадували назви Ширу; проте багато назв вони залишали без змін, як це зробили ми, наприклад, залишивши Едорас. З тих самих причин було осучаснено кілька власних назв, як-от Тінебор і Червослов[54].

Ще північніша мова Долу в цій книзі зустрічається лише у власних назвах гномів, котрі походять із цієї області й котрі використовували мову людей для власних «зовнішніх» імен. Але ми не згадуємо про гномів часто, і цей народ залишився або лише у світі казок, де принаймні присутній правдивий спогад, або у безглуздих історіях, де гноми є об’єктами насмішок. Але у Третю Епоху ще можна було розгледіти дещо з їхнього давнього характеру та сили, хоч уже дещо затьмарених: то були нащадки наугримів Давніх Днів, у чиїх серцях іще горіло стародавнє полум’я Аулє-Коваля та жевріла їхня давня ворожість до ельфів; і в їхніх руках усе ще жило ніким не перевершене вміння обробляти камінь.

«Морія» — це ельфійська назва, і виникла вона без любові; бо елдари хоч і могли при потребі, під час гірких воєн із Темною Силою та її слугами, використовувати фортеці під землею, з доброї волі там не жили. Вони любили зелень лугів і світло небес; «Морія» їхньою мовою означає «Чорна Безодня». Натомість самі гноми — й цієї назви вони ніколи не приховували — називали її «Казад-дум» — Палац казадів; бо так вони самі себе називали, відколи в сиву давнину Аулє дав їм це ім’я.

Словом «ельфи» перекладали як Квенді — «бесідників» — високоельфійську назву для всіх із їхнього племені, так і Елдарів — назву Трьох Родів, які шукали Земель Невмирущих і прийшли туди на початку Днів (за винятком синдарів). Це давнє слово насправді єдине залишилось у вжитку і колись уже використовувалось у спогадах, які зберегли люди про цей народ, і людям воно не здавалося цілковито незнайомим. Але слово з часом втратило високе значення, і для багатьох тепер воно означає фей, гарних або дурних, і так само не подібних на квенді давнини, як метелик не подібний на сокола, — не кажучи вже про те, щоби будь-хто з квенді мав крила, настільки ж неприродні для них, як і для людей. Ельфи були красивим і високим народом, першими Дітьми світу, і серед них елдари були як королі, котрі тепер відійшли, — Народ Великої Подорожі, Народ Зірок. Вони були високі, зі світлою шкірою та сірими очима, хоча волосся мали чорне, — всі, крім золотоволосого дому Фінарфіна; і голоси їхні були мелодійніші, ніж будь у кого з нинішніх смертних. Вони були хоробрі, та історія тих, хто повернувся вигнанцем до Середзем’я, була сумна; і хоч у ті далекі дні ця історія перетнулася з долею Батьків, їхня доля не є долею людей. Їхній час давно проминув, і зараз вони живуть поза межами кіл світу і не повертаються.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володар Перстенів» автора Толкін Дж. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ДОДАТКИ“ на сторінці 40. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи