Розділ «ДОДАТКИ»

У наведених вище заувагах, як і в оповіді, ми вдавалися до сучасних назв місяців і днів тижня, хоча, звичайно, ні в елдарів, ані в дунаданів, ані в гобітів таких назв не було. Переклад вестронських назв, як ми вважаємо, є визначальним для усунення плутанини, тоді як зіставлення пір року з нашими більш-менш однакове, принаймні в Ширі. Адже виявляється, що Середрічний День майже точно відповідає дню літнього сонцестояння. Відтак дати Ширу випереджали наш календар днів на десять, а наш Новий рік більш-менш відповідав дев’ятому січня Ширу.

У вестроні назви місяців мовою квенья зазвичай залишалися такими ж широко відомими в чужих мовах, як тепер латинські. А вони звучали так: нарвіньє, неніме, суліме, вірессе, лотессе, наріс, керміє, уріме, яванніє, нарквеліє, гісіме, рінґаре. Синдарські назви (вживані лише дунаданами) такі: нарвайн, нінуї, ґваерон, ґвіріт, лотрон, норуї, кервет, уруї, іваннет, нарбелет, гітуї, ґірітрон.

Усе ж у цій номенклатурі й гобіти Ширу, і гобіти Брі відійшли від вестронського вжитку та призвичаїлися до стародавніх місцевих назв, які вони начебто перейняли в давні часи від людей долини Андуїну. Принаймні подібні назви знаходили в Долі та Рогані. Значення, які вкладали люди в ці назви, зазвичай давно забулися, навіть якщо спочатку гобіти і знали, що вони означали.

До гобітів тиждень перейшов од дунаданів, тож назви ці були перекладами тих, які вживались у давньому Північному королівстві і які зі свого боку походили від елдарів. Шестиденний тиждень елдарів присвячувався або називався на честь зір, сонця, місяця, двох дерев, небес, валарів або сил саме в такій послідовності, й останній день тижня був найголовнішим. Їхні назви мовою квенья звучали так: еленья, анар’я, ісілья, алдуя, менелья, валанья (або таріон), по-синдарськи: орґіліон, оранор, орітіл, орґалодгад, орменел, орбелайн (або родин).

Нуменорці зберегли значення та порядок днів, але змінили четвертий день на алдея (орґаладг), посилаючись лише на Біле Дерево, нащадком якого вважався Німлот, що ріс у Королівському Дворі в Нуменорі. Потребуючи сьомого дня, вони як великі мореплавці запровадили «моредень» — еаренья (ораеарон) — по «небодню».

Гобіти перейняли такий лад, але значення перекладених назв незабаром забулись, а принаймні на них уже не надто звертали увагу, та і вимова спростилась, особливо у щоденному вжитку. Перший переклад нуменорських назв було зроблено за дві тисячі років до кінця Третьої Епохи, коли тиждень дунаданів (своєрідне літочислення, найраніше прийняте іншими народами) запозичили люди на Півночі. Як і з назвами місяців, гобіти і надалі послуговувалися перекладами, хоча повсюдно на вестронському обширі вживалися назви мовою квенья.

Не багато стародавніх документів збереглось у Ширі. На кінець Третьої Епохи найкраще збереженим був Жовтошкірий, або Холмський Річник[41]. Найраніші записи датовані дев’ятьмастами роками до часів Фродо, багато з них цитуються в анналах і генеалогіях Червоної Книги. У них назви днів тижня вживаються в архаїчних формах, найстарішими з яких є зоредень (1), сонцедень (2), місяцедень (3), троєдень (4), небесодень (5), моредень (6), великодень (7). У мові часів Війни Персня вони стали відповідно зорднем, сонднем, місднем, триднем, небоднем (або небднем), морднем, великднем.

Ми перекладали ці назви нашими власними, починаючи з неділі та понеділка, які зустрічаються в ширському тижні з такими самими назвами, як наші, перейменовуючи інші за порядком. Однак необхідно зазначити, що асоціації, пов’язані з назвами, в Ширі були зовсім відмінні від наших. Останній день тижня — п’ятниця — був найголовнішим днем, святом (після полудня) з вечірніми гуляннями. Тож субота радше відповідає нашому понеділку, а четвер — нашій суботі[42].

Можна згадати ще кілька назв, пов’язаних із означенням часу, які, проте, не вживалися для точного обчислення. Пори року зазвичай називалися туїлс — весна, лаїре — літо, явіє — осінь (або «врожай»), гріве — зима. Та вони не мали точних визначень, тому квеллє (або ласселанта) часто позначала і пізню осінь, і початок зими.

В елдарів особливої ваги надавали «сутінковій» порі (у північних районах), головно у часи, коли зникали чи з’являлися зорі. Тут було багато назв для цієї пори, та найчастіше вживалися тіндоме й ундоме; перша стосувалася радше світанку, тоді як ундоме — вечора. По-синдарськи ця пора зветься уял, що включає мінуял і адуял. У Ширі їх часто називали надвечір'я та надрання. Пор.: о. Вечорове — переклад назви «Ненуял».

Для повісті про Війни Персня важливі тільки дати й Літочислення Ширу. Усі дні, місяці, дати Червоної Книги перекладено на ширський лад і витлумачено в заувагах. Таким чином, усі місяці та дні «Володаря Перстенів» стосуються календаря Ширу. Осібними пунктами, коли важлива різниця між їхнім і нашим календарями, у вирішальний період історії, кінець 3018 р. — початок 3019 р. (1418,1419 рр. Л. Ш.), є такі: жовтень 1418 р. має тільки 30 днів, 1 січня є другим днем 1419 р., а лютий має 30 днів. Отож, 25 березня, день падіння Барад-дура, припадав би на наше 27 березня, якби наші роки починались о тій самій порі року. Однак 25 березня було датою за Королівським Літочисленням і Літочисленням Намісника.

Нове літочислення почалось у відновленому королівстві у 3019 р. Т. Е. Воно позначилося поверненням до Королівського Літочислення, прилаштованого під весняний початок, як в елдарському лоа[43].

У Новому Літочисленні рік починався 25 березня за старим стилем — на вшанування падіння Саурона та подвигів Персненосців. Місяці зберегли колишні назви, тепер починаючи з вірессе (квітень), але стосувалися відрізків часу, які загалом починалися на 5 днів раніше, ніж колись. Усі місяці мали 30 днів. Були 3 ендері, або Серединні дні (з них другий називався лоенде), між яванніє (вересень) і нарквеліє (жовтень), що відповідали 23, 24 та 25 вересня за старим стилем. Але на честь Фродо 30 яванніє, колишнє 22 вересня, його день народження, було оголошено фестивалем, а високосний рік подвоював це святкування, яке називалося Кормаре, або День Персня.

Четверта Епоха повинна була би розпочатися з від’їзду Елронда у вересні 3021 р., та заради традиції в королівстві 1 р. Четвертої Епохи розпочався, як свідчить Нове Літочислення, 25 березня 3021 р. за старим стилем.

За часів правління короля Елессара це літочислення прийняли всюди, крім Ширу, де зберігали старий календар і продовжували Літочислення Ширу. Так, 1 р. Ч. Е. тут був 1422 р., а оскільки гобіти не зважали на зміну епохи, вони вважали, що вона почалася 2 Різдвяна, а не попереднього березня.

Не збереглося жодних записів, що ширяни святкували 25 березня чи 22 вересня, проте в Західній Чверті, особливо довкола Гобітонського Пагорба, виник звичай гулянь і танців на Гуляйполі за доброї погоди 6 квітня. Дехто твердить, що це — день народження старого Сема Садівника, інші — день, коли вперше зацвіло Золоте Дерево в 1420 р., а треті — ельфійський Новий рік. У Цаповому Краї грав Горн Марки при заході сонця 2 листопада, що супроводжувалося феєрверками та гуляннями[44].

E. Письмо

Письмо та літери, що вживались у Третю Епоху, майже всі були елдарського походження й уже на той час мали давню історію. Вони досягли повного алфавітного розвитку, проте і давніші варіанти, в яких лише приголосні заслуговували на повні літери, все ще перебували в ужитку.

Серед алфавітів існували два головні — незалежні за походженням — різновиди: тенґвар, або ж тів, перекладався як «букви», а кертар, або кірт, як «руни». Тенґвар винайшли для писання щіточкою або ж ручкою, і квадратні форми написів у цьому випадку походили з рукописних. Кертар винайшли та головно вживали при видряпуванні та вирізанні написів.

Тенґвар був давнішим письмом, бо його винайшли ще нолдорці, споріднені з елдарами, найвправніші в таких справах, іще задовго до вигнання. Найстаріші літери — Румільський тенґвар — не вживали в Середзем'ї. Пізніші літери — Феанорський тенґвар — здебільшого були нововведенням, хоча мали щось і від румільських букв. Їх принесли до Середзем’я нолдорці-мігранти, і так це письмо стало відомим серед едайнів і нуменорців. У Третю Епоху воно вже поширилося на територію, де вживалася загальна мова.