І Фарамир знову поїхав.
— Не дадуть йому відпочити, — бурмотів дехто. — Правитель занадто суворий до свого сина, хоче, щоби той працював за двох, за себе і за того, хто не повернеться.
І всі поглядали на північ, запитуючи:
— Де ж роганські вершники?
Фарамир справді виїхав не з власної волі. Та правитель Міста головував на Раді й того дня не мав настрою прислухатися до чужих думок. Рано-вранці він скликав Раду. На ній усі капітани погодилися, що через загрозу з півдня їм бракує сили першими завдати удару, хіба би раптом іще з'явилися вершники Рогану. А тим часом слід розставити воїнів на стінах і чекати.
— Проте, — говорив Денетор, — не можна так просто покинути зовнішній оборонний мур Раммас, зведений тяжкою працею. І Ворог повинен дорого заплатити за переправу через Ріку. Військо для облоги міста йому потрібне величезне, і з ним переправитися він не зможе ні на півночі від Каїр-Андроса, де болота, ні на півдні, в Лебенніні, бо Ріка там широка і човнів треба багато. Тому він піде на Осґіліат, як і минулого разу, коли Боромир перетнув йому дорогу.
— То була тільки перша спроба, — сказав Фарамир. — Сьогодні, навіть якщо він втратить удесятеро більше за нас, ми шкодуватимемо про такий обмін. Бо йому не так страшно втратити цілу армію, як нам — один загін. А при відступі загони, які стоять далеко у степу, будуть відрізані, коли він прорветься з військом.
— А що з Каїр-Андросом? — запитав князь. — Його також потрібно втримати, якщо ми бажаємо захистити Осґіліат. Не можна забувати про загрозу на лівому крилі. Рогірими можуть і не підійти. А Фарамир повідомив про величезні сили, які підтягуються до Чорної Брами. Не одна армія може вийти звідтіля і не в одному місці перейти ріку.
— На війні завжди ризикують, — сказав Денетор. — На Каїр-Андросі вже стоїть гарнізон, і збільшити його ми не можемо. Та я не віддам Ріку і Пеленнор без бою, якщо знайдеться капітан, котрому не забракне мужності виконати волю свого правителя.
Тут усі замовкли. Нарешті заговорив Фарамир:
— Я не суперечу твоїй волі, батьку. Якщо вже доля забрала в тебе Боромира, я піду і зроблю все, що зможу, замість нього, якщо ти накажеш.
— Наказую, — відповів Денетор.
— Тоді прощавай! Але якщо я повернуся, будь до мене ласкавіший!
— Це залежить від того, як ти повернешся.
Останнім, хто розмовляв із Фарамиром перед його від'їздом на схід, був Ґандалф.
— Не наражайся на вірну смерть, — сказав він. — Ти будеш потрібен тут, не лише для війни. Батько любить тебе, Фарамире, і він іще згадає про це. Щасливої дороги!
І знову поїхав Фарамир, узявши зі собою тих, хто сам побажав чи кого можна було відпустити. На стінах стояли люди і дивилися крізь імлу на зруйноване місто, гадаючи, що ж там діється, бо насправді нічого видно не було. Інші ж, як завжди, звертали погляди на північ і рахували ліги до Теодена в Рогані.
— Чи прибуде він? Чи згадає про старий союз? — питали вони.
— Так, прибуде, — відповідав Ґандалф, — навіть якщо запізниться. Але подумайте самі! У найкращому разі Червона Стріла дійшла до нього не раніше як два дні тому, а до Едораса багато миль.
Звістки прийшли аж уночі. З бродів примчав вершник і повідомив, що з Мінас-Морґула вийшло військо й уже наближається до Осґіліата; і до нього приєдналися полки з півдня, гарадрими, жорстокі та здоровенні.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володар Перстенів» автора Толкін Дж. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛЯ“ на сторінці 36. Приємного читання.