Розділ «ДВІ ВЕЖІ»

Озброєні воїни, котрі стояли поруч, забряжчали мечами, вигукуючи:

— Правитель Марки піде у бій! Уперед, еорлінги!

— Але не можна залишати твоїх людей без охорони та проводу, — сказав Ґандалф. — Хто поведе їх замість тебе?

— Я це вирішу перед походом, — відповів Теоден. — Ось іде мій радник.

У цю хвилину Гама знову вийшов із палацу. За ним, зіщулившись між двома воїнами, дибав Ґріма Червослов. Обличчя його було дуже бліде. Очі мружилися від денного світла. Гама схилив коліно і подав Теоденові довгий меч у піхвах із золотими застібками та зеленими самоцвітами.

— Ось, володарю, Геругрім, твій давній меч, — сказав він. — Його знайшли у скрині Червослова. Він не хотів віддавати ключів. Там іще багато інших речей, яких давно не могли знайти.

— Брешеш, — сказав Червослов. — Цей меч твій господар сам віддав мені на зберігання.

— А тепер він вимагає меча назад, — мовив Теоден. — Ти чимось невдоволений?

— Певно, що ні, володарю, — відповів Червослов. — Я турбуюся про тебе і твої справи, як тільки можу. Не перевтомлюй себе і не переоцінюй своєї сили. Нехай хтось інший дає собі раду з тими надокучливими гостями. За хвилину подадуть обід. Чи не сядеш до столу?

— Так, звісно, — сказав Теоден. — І запрошую гостей пообідати зі мною. Сьогодні ми виступаємо. Розішли гарольдів! Нехай сурмлять збір! Усі, хто здатний тримати зброю і має коней, нехай збираються біля воріт о другій годині пополудні!

— О володарю! — скрикнув Червослов. — Саме цього я боявся. Цей чарівник тебе зачаклував. Ніхто не залишиться обороняти Золотий Палац твоїх предків і всі твої скарби? Ніхто не охоронятиме правителя Рогану?

— Якщо це і чаклунство, — мовив Теоден, — то з нього більше користі, ніж із твого нашіптування. Ще трохи, і я став би рачки, як тварина. Ні, тут ніхто не залишиться, навіть Ґріма! Ґріма також виступає. Іди! Ще маєш час відчистити свій меч від іржі!

— Змилуйся, володарю! — заскиглив Червослов, упавши на коліна. — Пошкодуй свого старого слугу. Не відганяй мене від себе! Я останній залишуся при тобі, коли всі тебе покинуть. Не проганяй свого вірного Ґріму!

— Не хвилюйся, — мовив Теоден. — Я не відганяю тебе. Я також іду на війну з дружиною і пропоную тобі піти зі мною і довести свою вірність.

Червослов переводив погляд із обличчя на обличчя. Очі в нього були, мов у зацькованого звіра, що шукає шпарину в тісному колі мисливців. Довгим блідим язиком він облизав губи.

— Такого рішення можна було чекати від володаря Дому Еорла, хоча й у літах він уже, — сказав Червослов. — Друзі, котрі по-справжньому його люблять, пощадили би його старість. Але бачу, що я прийшов запізно. Його вже переконали ті, кого би не засмутила його смерть. Якщо вже я не можу нічого змінити, то принаймні послухайся моєї поради, володарю! Залиши в Едорасі людину, котра знає і шанує твою волю. Признач вірного розпорядника. Дозволь твоєму радникові Ґрімі наглядати за всім до твого повернення — і я молитимуся, щоби ми дочекалися того дня, хоча здоровий глузд підказує, що на це мало надій.

Еомер розсміявся:

— А якщо твоє благання не звільнить тебе від війни, вельмишановний Ґрімо, на які менш поважні обов'язки ти погодишся? Нести мішок із харчами в гори, якщо хтось тобі цого довірить?

— Ні, Еомере, ти не збагнув усіх намірів добродія Червослова, — втрутився Ґандалф, пронизуючи Ґріму суворим поглядом. — Він зухвалий і хитрий. Навіть зараз він грає з вогнем і вже виграв один хід — змарнував чимало мого дорогоцінного часу. Лягай, гадюко! — раптом гримнув він. — Черевом у порох! Зізнавайся, давно купив тебе Саруман? Скільки він тобі пообіцяв? Коли поляжуть усі воїни, ти прихопиш свою частку скарбів та ще жінку, котрої домагаєшся? Адже ти давно стежиш за кожним її кроком!

Еомер схопився за меч.