Розділ «ДВІ ВЕЖІ»

Не відомо, що відчував Фродо, та говорив він із гідністю, і Семові це подобалось. Але Фарамир не вгамовувався:

— Отакої! Ти радиш мені займатися своїми справами і повертатися додому, а тебе залишити у спокої. Боромир усе розкаже, коли повернеться. Коли повернеться, кажеш! А чи був ти другом Боромира?

Фродо раптом пригадав, як накинувся на нього Боромир, і на мить він завагався. Погляд Фарамира посуворішав.

— Боромир був доблесним воїном у нашому Загоні, — нарешті промовив Фродо. — Так, я вважаю його своїм другом.

Фарамир похмуро посміхнувся.

— Тоді тебе засмутила би звістка, що Боромир загинув?

— Певно, що засмутила би, — відповів Фродо; тоді, вловивши погляд Фарамира, він здригнувся. — Загинув? — перепитав він. — Ти хочеш сказати, що він загинув і ти про це знав? Ти що, намагався впіймати мене на слові, глузував із мене? Чи зараз намагаєшся неправдою заманити мене в пастку?

— Навіть із орком я не боровся би неправдою, — мовив Фарамир.

— Тоді як він загинув, і звідки ти знаєш про це? Адже ти кажеш, що ніхто з нашого Загону ще не прибув до міста, коли ти його покидав.

— Щодо смерті Боромира, то я сподівався, що його друг і супутник розповість, як усе сталося.

— Але він був живий і здоровий, коли ми розлучались. І, наскільки мені відомо, він і зараз живий. Хоча, безперечно, у світі багато небезпек…

— Справді багато, — сказав Фарамир, — і зрада — не найменша з них.

Сем дедалі більше нервував, слухаючи їхню розмову. Цих останніх слів він уже не міг стерпіти і, вихопившись на середину кола, став біля свого господаря.

— Вибачте, пане Фродо, — сказав він, — але все це затягнулося. Він не має права так розмовляти з вами. Після всього, що ви перебули заради його ж добра, і всіх цих великих людей, і не тільки.

Послухайте, капітане! — Сем підскочив до Фарамира і став перед ним, уперши руки в боки, з таким виглядом, ніби звертався до гобітеняти, яке не хотіло говорити, чому воно залізло до саду. Дехто зашепотів, але на обличчях людей з'явились і посмішки: щоби капітан отак сидів на землі, лицем до лиця з малим гобітом, котрий широко розставив ноги і наїжачився від люті, — такого вони ще не бачили. — Послухайте! — продовжував Сем. — На що ви натякаєте? Поговорімо відверто, поки всі орки Мордору не накинулися на нас! Якщо гадаєте, що мій господар убив цього Боромира, а тоді втік, то вам бракує клепки; але скажіть це — і по всьому! А тоді повідомте нас, що збираєтеся робити. Але шкода, що люди, котрі говорять про боротьбу з Ворогом, не дозволяють іншим, хто як може, докластися до справи. Він би дуже потішився, якби побачив нас зараз. Подумав би, що знайшов нового друга, це точно.

— Заспокойся! — наказав Фарамир, але без гніву. — Не вистрибуй поперед свого господаря, котрий розумніший від тебе. І я не потребую, щоби хтось розказував мені про нашу небезпеку. Та навіть при цьому я не шкодую часу, щоби з'ясувати складну справу. Був би я такий гарячий, як ти, то давно би вас порубав. Бо мені наказано вбивати всіх, хто з'явиться в цій землі без дозволу правителя Ґондору. Та я не вбиваю без потреби ні людей, ані звірів, і навіть якщо потрібно — то роблю це без радості. І слів на вітер не кидаю. Тож заспокойся. Сядь біля свого господаря і помовч!

Сем важко опустився на землю, червоний по вуха. Фарамир же знову звернувся до Фродо.

— Ти запитав, звідки я знаю, що син Денетора мертвий. Звістки про смерть мають багато крил. Ніч часто новини несе для рідні, — говорить прислів'я. Боромир був моїм братом.

Його обличчям промайнула тінь скорботи.

— Чи не пригадаєш якоїсь особливої прикмети зі спорядження Боромира?