Розділ «ДВІ ВЕЖІ»

— Боромир мертвий, — мовив Араґорн. — А я цілий, бо мене з ним не було. Він загинув, захищаючи гобітів, а я був далеко, на горі.

— Гобітів! — вигукнув Ґімлі. — Де ж тоді вони? Де Фродо?

— Не знаю, — стомлено відповів Араґорн. — Боромир устиг повідомити, що гобітів зв'язали орки, і що вони, мабуть, живі. Я доручив йому наглядати за Мері та Піпіном; але я не встиг спитати, чи були з ним Фродо та Сем. За що би я сьогодні не брався — все не так. Що нам тепер робити?

— Перш за все, поховати полеглого, — сказав Леґолас. — Не можна залишати його серед цих гидотних орків.

— Тільки швидко, — сказав Ґімлі. — Він сам не захотів би нас втримувати. Мусимо наздоганяти орків, поки ще є надія, що наші полонені гобіти живі!

— Але ми не знаємо, з ними Персненосець чи ні, — сказав Араґорн. — Покинути його? Чи, може, спочатку йти його шукати? Нелегкий перед нами вибір.

— Спочатку — головне, — мовив Леґолас. — Ми не маємо ні часу, ні інструментів, аби викопати глибоку могилу. Та можна скласти з каміння курган.

— Тривала і важка праця: каміння доведеться носити з берега ріки, — заперечив Ґімлі.

— Тоді покладімо Боромира в човен із його зброєю та зброєю переможених ворогів, — вирішив Араґорн. — І віддамо його водам Андуїну. Ріка Ґондору принаймні не дасть жодному лихому створінню осквернити його кістки.

Поспіхом обшукали орків і поскидали на купу мечі, потрощені шоломи та щити.

— Дивіться, що я знайшов! — вигукнув Араґорн. З купи страхітливої зброї він витяг два кинджали з лезами у вигляді листків із червоно-золотим візерунком, а потім іще й піхви, чорні, оздоблені дрібними червоними самоцвітами. — Вони не орківські! Це кинджали гобітів. Без сумніву, орки їх відібрали, та побоялися привласнити, бо ж знали, що то за мечі — викувані у Вестернесі, й на них закляття проти Мордору. Отже, якщо наші друзі ще живі, то все одно без зброї. Я візьму ці мечі зі собою, без надії сподіваючись повернути їх власникам.

— А я поназбирую якнайбільше стріл, бо мій сагайдак порожній, — сказав Леґолас. У купі зброї та на галявині довкола він знайшов чимало стріл, непошкоджених і довших за звичні орківські. Він уважно їх роздивився.

Араґорн, оглянувши тим часом убитих, зазначив:

— Тут багато орків не з Мордору. Деякі з Півночі, з Імлистих Гір, якщо я не помиляюся. Та є й іншої породи, мені не відомої. Їхнє спорядження анітрохи не схоже на орківське!

Серед убитих було четверо здоровенних ґоблінів, смаглявих, косооких, із міцними ногами та великими руками. Озброєні вони були широкими короткими мечами, а не кривими ятаганами, як орки; і мали тисові луки, за розміром і формою схожі на луки людей. На щитах була дивна емблема — невелика біла долоня на чорному тлі, а на залізних шоломах — рунічне «С» з білого металу.

— Таких знаків я ще не бачив, — сказав Араґорн. — Що вони можуть означати?

— «С» — це Саурон, — сказав Ґімлі. — Неважко здогадатися.

— Ні, — заперечив Леґолас, — Саурон не користується рунами ельфів.

— Як і своїм справжнім іменем, забороняючи писати його і промовляти, — підтвердив Араґорн. — І білий — не його колір. Орки Барад-дура носять знак «Червоного Ока». — Він на мить замовк, замислившись. — Радше «С» — це Саруман, — мовив нарешті. — В Ізенґарді розплодилося зло, і Заходу загрожує небезпека. Цього і побоювався Ґандалф: зрадник Саруман якимось чином довідався про нашу мандрівку. Імовірно також, що йому відомо про загибель Ґандалфа. Переслідувачі з Морії могли обійти сторожові пости Лорієну або ж іншим шляхом добратися до Ізенґарда. Орки пересуваються швидко. До того ж у Сарумана є й інші інформатори. Пам'ятаєте птахів?

— Ну, немає часу відгадувати загадки, — сказав Ґімлі. — Треба поховати Боромира!