Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

— Ага! — вигукнув пан Кремена. — Отже, ваше справжнє ім'я Торбин?

— Так, — відповів Фродо, — і негайно віддайте мені листа й поясніть, чому його не відіслали. Гадаю, саме це ви і прийшли сказати, але дуже довго добираєтеся до суті.

Бідолашний пан Кремена стривожився.

— Ваша правда, пане, — сказав він, — і прошу вашого вибачення. Я до смерті боюся того, що скаже Ґандалф, якщо я щось напсував. Але я не навмисне його тримав. Відклав у надійне місце. А потім не міг знайти посланця до Ширу, ані наступного дня, ні пізніше, а своїх я послати не міг. Отак одне за другим — і вилетіло з голови. Я зайнятий чоловік. Ну, а тепер я зроблю все можливе, щоби допомогти, тільки скажіть, що. Я так і Ґандалфові обіцяв. «Барлі, — каже він мені, — цей мій друг із Ширу невдовзі може проходити цим шляхом, і не один. Він назветься Підгіром. Пам'ятай це! Та ні про що не розпитуй. А якщо мене з ним не буде, то, може, він у біді і йому потрібна допомога. Зроби для нього все, що зможеш. Я буду вдячний», — каже він. І ось ви тут, і схоже на те, що біда не за горами.

— Що ви маєте на увазі? — запитав Фродо.

— Ті чорні люди, — стишив голос господар. — Вони шукають Торбина, і якщо для доброго діла, тоді я гобіт. Було це в понеділок, усі наші собаки заскавчали, і гуси розґелґоталися. Дивним мені це здалося. Ноб увійшов і сказав, що якихось двоє чорних чоловіків розпитують про гобіта на ім'я Торбин, а в самого волосся дибки. Я наказав тим чорним типам забиратись і затраснув перед ними двері; та чув я, вони по всьому Арчету випитували те саме. І той слідопит, Бурлака, також випитував. Сюди, до вас добирався, поки ви ще не їли, не пили.

— Таки добирався! — несподівано підтакнув Бурлака, виходячи на світло. — І менше було би проблем, якби ти мене впустив до них, Барлімане.

Господар підскочив від здивування.

— Ти! — скрикнув він. — Завжди ти з'являєшся хтозна звідки. Чого тобі тут треба?

— Він тут із мого дозволу, — сказав Фродо. — Він прийшов запропонувати допомогу.

— Ну, вам, можливо, і видніше, — сказав пан Кремена, дивлячись на Бурлаку з підозрою. — Та був би я у вашому становищі, то з Бурлакою не зв'язувався б.

— А з ким йому зв'язуватися? — запитав Бурлака. — З товстим корчмарем, котрий своє ім'я пам'ятає лише тому, що його викрикають цілісінький день? Гобіти не можуть залишитись у «Поні» назавжди і додому не можуть повертатися. Їх чекає довга дорога. Ти підеш із ними і будеш охороняти їх від чорних людей?

— Я? Піти з Брі! Та ні за які гроші, — по-справжньому перелякався пан Кремена. — Але чому би вам не залишитися тут на якийсь час, пане Підгіре? Що за підозрілі справи довкола? І що ті чорні люди шукають, і звідкіля вони, хотів би я знати?

— Вибачте, але всього пояснити я не можу, — відповів Фродо. — Я втомлений і дуже схвильований, та й довга це історія. А якщо готові мені допомогти, то мушу вас попередити, що поки я у вашому домі, ви будете в небезпеці. Ті Чорні Вершники… я не впевнений, але думаю… я боюся, що вони з…

— Вони з Мордору, — тихо промовив Бурлака. — З Мордору, Барлімане, якщо це тобі про щось говорить.

— Сили небесні! — зблід пан Кремена; назва була, вочевидь, йому відома. — Гіршої новини я ще в житті не чув.

— Так воно і є, — мовив Фродо. — Ви все ще хочете мені допомагати?

— Хочу, — відповів пан Кремена. — Хочу ще більше. Хоч і не знаю, що такі, як я, можуть вдіяти проти… проти… — він затнувся.

— Проти Тіні зі Сходу, — спокійно продовжив Бурлака. — Не багато можеш, Барлімане, але і те важливо. Сьогодні ти можеш дозволити панові Підгіру переночувати у тебе і можеш забути ім'я Торбина, аж поки він не від'їде далеко.

— Я зроблю це, — мовив Кремена. — Та, боюся, вони дізнаються, що він тут, і без моєї допомоги. Шкода, м'яко кажучи, що пан Торбин привернув до себе цього вечора увагу. Історію про те, як зник пан Більбо ми у Брі й раніше чули. Навіть наш Ноб до чогось там домізкувався своєю нетямущою макітрою; а у Брі є і кмітливіші за нього.