Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

Гобіти поглянули на нього, і їх здивувало, що обличчя його скам'яніло від болю, а руки стиснули підлокітники крісла. У кімнаті стало дуже тихо, згасло світло. Якийсь час він сидів із невидющими очима, немов мандрував у спогадах чи прислухався до звуків далекої Ночі.

— Так! — вигукнув він раптом, проводячи долонею по чолі. — Мабуть, я знаю про цих переслідувачів більше за вас. Ви їх боїтеся, та боїтеся замало. Завтра вам доведеться втікати звідси. Бурлака зможе повести вас неходженими стежками. Візьмете його зі собою?

Запала важка мовчанка. Фродо не відповідав, його мучили сумніви і страх. Сем насупився, подивився на свого господаря і нарешті не витримав:

— З вашого дозволу, пане Фродо, я кажу ні! Ось цей Бурлака попереджає і каже бути обережнішими; і на те я кажу так, і почнімо з нього. Він приходить із Дикого Краю, а про той народ я ніколи нічого доброго не чув. Він щось знає — це зрозуміло, і знає забагато; але це не підстава, щоби дозволити йому завести нас у якийсь темний закуток, де допомоги не докличешся.

Піпін стривожився і закрутився на кріслі. Бурлака не відповів на Семову репліку, та пронизливо поглянув на Фродо. Фродо піймав його погляд і відвів очі.

— Ні, — сказав він поволі. — Я не погоджуюся. Я думаю… думаю, насправді ти не той, за кого себе видаєш. Спочатку ти заговорив до мене, як звичайний брієць, але вже й голос твій змінився. І Сем правий: як ми можемо поводитись обережно і водночас довіритися тобі просто так. Навіщо це маскування? Хто ти такий? І що тобі відомо про мою… мою справу, і звідки ти про неї довідався?

— Ви добре засвоїли урок обачності, — похмуро усміхнувся Бурлака. — Та одна річ — обачність, інша — нерішучість. Ви ніколи самі не доберетеся до Рівендолу. Довіритися мені — ваш єдиний вихід. Мусите вирішити. Я відповім на деякі ваші запитання, якщо вам це допоможе. Але як ви повірите мені, якщо вже не довіряєте? А втім…

У цю мить у двері постукали. Пан Кремена прийшов зі свічками, а за ним стояв Ноб із відрами гарячої води. Бурлака відійшов у темний куток.

— Я прийшов побажати вам на добраніч, — сказав господар, ставлячи свічки на стіл. — Нобе! Воду віднеси до спальні!

Він увійшов, зачинивши за собою двері.

— Тут така річ, — почав він знічено і стурбовано. — Якщо я вам якось зашкодив, прошу мене вибачити. Одне пригадаєш, друге забудеш, як бачите; а я чоловік заклопотаний. Але я все ж пригадав, що треба; сподіваюся, не запізно. Бачите, мене попросили виглядати гобітів із Ширу, а особливо одного, на прізвище Торбин.

— Ну, а до чого тут я? — запитав Фродо.

— Ах, та вам краще знати, — сказав господар зі знанням справи. — Я вас не видам; але мені сказали, що той Торбин має прибути під прізвищем Підгір, а також описали, який він — ви цілком схожі, смію сказати.

— Справді? І який він? — невиховано перебив Фродо.

— «Товстенький, маленький, червонощокий», — промовив пан Кремена урочисто. Піпін хихикнув, але Сем виглядав обуреним. — «Це тобі не дуже допоможе, бо пасує до більшості гобітів, Барлі», — сказав він мені, — продовжував пан Кремена, кинувши погляд на Піпіна. — «Та цей — вищий за деяких і світліший за більшість, а на бороді у нього ямка: жвавий хлопчина з ясними очима». Вибачайте, але то не я сказав, а він.

— Він це сказав? А хто цей він? — нетерпляпе перепитав Фродо.

— А! То був Ґандалф, якщо знаєте, про кого я. Розказують, він чарівник, але правда це чи ні — він мій добрий друг. Утім, тепер уже й не знаю, що скаже він мені при зустрічі: чи сквасить усе моє пиво, а чи перетворить мене на поліно. Він трохи запальний. Ну, та що вже поробиш.

— Що ж ви таке зробили? — запитав Фродо, втрачаючи терпець від сповільненого викладу Кремениних думок.

— На чому я спинився? — клацнув пальцями господар. — Ага! Старий Ґандалф. Три місяці тому заходить він до мене без стуку. «Барлі, — каже він, — уранці я йду геть. Зробиш для мене послугу?» «Скажіть тільки, що», — кажу я. «Я поспішаю, — каже він, — і в мене нема часу, та хочу передати в Шир листа. Чи є в тебе надійна людина?» «Можу когось знайти, — кажу я, — може, завтра або післязавтра». «Знайди завтра», — каже він, а тоді дав мені листа. Він заадресований дуже просто, — сказав пан Кремена, виймаючи листа з кишені, і прочитав адресу повільно і гордо (він пишався своєю репутацією письменного чоловіка):

— Лист мені від Ґандалфа! — зрадів Фродо.