Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

— Не хвилюйтеся! Я просто розповім усе, що знаю, і дам вам добру пораду, та за це вимагатиму винагороду.

— Яку ще винагороду? — Фродо вже подумав, що потрапив до рук шахраєві, й пошкодував, що прихопив зі собою мало грошей. Навіть усі, що він мав, харцизяку не вдовольнять, а він же не мав права витрачати нічого.

— Ви зможете собі це дозволити, — мовив Бурлака з усмішкою, наче відгадуючи думки Фродо. — Просто візьмете мене зі собою, а я піду геть, коли захочу.

— Он як! — вигукнув Фродо, вражений, але не заспокоєний. — Навіть якби мені знадобився попутник, то незнайомця не взяв би зі собою.

— Чудово! — вигукнув Бурлака, схрещуючи ноги й умощуючись зручніше. — Ви приходите до тями, і це добре. Досі ж ви були надто необережні. Дуже добре! Я розповім вам усе, що знаю, а винагорода — рішення за вами. Ви мені її з радістю подаруєте, коли почуєте мою розповідь.

— Ну, то вперед! Що вам відомо?

— Надто багато, надто багато темного, — похмуро мовив Бурлака. — Та щодо вас… — Він підвівся й підійшов до дверей, різко відчинив їх і визирнув. Тоді тихо зачинив і знову сів. — Маю добрий слух, — продовжував він, понизивши голос, — і хоча я не вмію зникати, мені доводилося полювати на диких і обережних істот, і тому можу, коли треба, уникати небажаних очей. Отож цього вечора я причаївся за живоплотом біля Дороги на захід від Брі, коли це з боку Курганів виїхали чотири гобіти. Нема потреби повторювати все, що вони говорили один одному чи старому Бомбадилові, та зацікавила мене одна річ. «Будь ласка, пам'ятайте, — сказав один із них, — прізвище Торбин згадувати не можна. Я пан Підгір, якщо вже доведеться якось назватися». Це мене так зацікавило, що я подався аж сюди. Прослизнув слідом за ними через ворота. Можливо, пан Торбин має серйозну підставу приховувати своє справжнє прізвище; але в такому разі я би порадив йому та його друзям бути обережнішими.

— Не розумію, чому моє прізвище має цікавити когось у Брі, — розсердився Фродо, — і хотів би я знати, чому воно цікавить вас. Можливо, пан Бурлака має серйозну підставу шпигувати й підслуховувати; але в такому разі я би порадив йому це пояснити.

— Чудова відповідь! — розсміявся Бурлака. — А пояснення просте: я шукав гобіта на ім'я Фродо Торбин, і мені треба було його швидко знайти. Я дізнався, що він вивозить із Ширу… ну, таємницю, яка стосується мене та моїх друзів. Ні, зрозумійте мене правильно! — крикнув він, коли Фродо піднявся з місця, а Сем підскочив зі сердитим виглядом. — Я краще за вас збережу цю таємницю. А берегти її треба! — Він нахилився вперед і глянув їм у вічі. — Стережіться кожної тіні! — сказав він стишеним голосом. — Чорні Вершники вже були у Брі. Кажуть, у понеділок один із них їхав Зеленим Шляхом; а другий з'явився пізніше з півдня.

Запала мовчанка. Нарешті Фродо заговорив до Піпіна та Сема:

— Я мав би про це відразу здогадатися з того, як нас зустрів воротар, — сказав він. — І господар, здається, щось чув. Чому він так тягнув нас до зали? І чому ми поводимося так по-дурному: нам слід було сидіти тихенько тут, у кімнаті.

— Так було би краще, — сказав Бурлака. — Якби я зміг, то не пустив би вас до зали; та господар не дозволив мені зайти до вас і ні слова не передав.

— То ви думаєте, він… — почав Фродо.

— Ні, старий Кремена нічого лихого на гадці не має. Просто він не любить таких таємничих приблуд, як я. — Фродо поглянув на нього здивовано. — Ну, вигляд у мене доволі шахраюватий, правда? — Бурлака якось дивно вигнув уста, а очі його зблиснули. — Та сподіваюся, ми ще познайомимося краще. А вже тоді ви поясните мені, що трапилося наприкінці вашої пісні. Бо цей маленький вибрик…

— Це сталося зовсім випадково! — урвав його Фродо.

— Ось воно як! Випадково, кажете. Те «випадково» поставило вас усіх під загрозу.

— Навряд чи більшу, ніж була досі, — сказав Фродо. — Я знав, що ті вершники мене переслідують; але зараз вони з нами розминулись і зникли.

— На це не можна сподіватися! — заперечив Бурлака. — Вони повернуться. І прийдуть іще інші. Їх багато. І я знаю їх число. Я знаю цих Вершників. — Він замовк, і очі його стали холодними та жорсткими. — І у Брі є такі, кому не можна довіряти, — продовжував він. — Біл Папорот, скажімо. Має погану славу, й підозрілі гості до нього навідуються. Ви, напевно, його помітили: такий смаглявий глузливий тип. Він був із одним чужинцем з Півдня, і вони разом вислизнули після вашого «випадку». Не всі південці мають на гадці лихе; а от Папорот продасть будь-що будь-кому. Або встругне якусь прикрість заради забави.

— Що ж продасть той Папорот, і який стосунок до нього має мій випадок? — запитав Фродо, вперто не розуміючи натяків.

— Новини про вас, звісно ж, — відповів Бурлака. — Розповідь про вашу виставу дуже зацікавить певних людей. Після цього і ваше справжнє прізвище їм ні до чого. Мені видається, ще ранок не настане, а вони вже дізнаються ваше справжнє ім'я. Цього досить? Можете робити, що схочете, зі своєю винагородою: брати мене за провідника чи ні. Та про себе можу сказати, що знаю всі землі між Широм та Імлистими Горами, бо ними я мандрував багато років. Я старший, аніж виглядаю. Мій досвід може знадобитися. Вам доведеться зійти з відкритої дороги, бо вершники стерегтимуть її вдень і вночі. Вийдете з Брі, й вам дозволять рухатися далі до заходу сонця; та далеко ви не зайдете. Вони нападуть на вас на відлюдді, в якомусь темному закутку, де нікому буде допомогти. Хочете, щоби вони вас знайшли? Вони жахливі!