Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

— У який бік пішла тінь? — різко запитав Бурлака. Мері здригнувся, помітивши чужого.

— Продовжуй! — заспокоїв його Фродо. — Це друг Ґандалфа. Потім усе поясню.

— Здається, Дорогою на схід, — продовжував Мері. — Я пішов слідом. Вона, звісно, вмить зникла; а я завернув за ріг і дійшов аж до останнього будинку при Дорозі.

Бурлака поглянув на Мері з подивом.

— Відважний вчинок, — сказав він, — але глупий.

— Я так не думаю, — заперечив Мері. — Мужність чи дурість тут ні до чого. Я просто не міг не йти. Мене ніби щось тягнуло. Хай там як, пішов я і раптом чую — голоси біля живоплоту. Один бурмоче, а інші шепочуть чи шиплять. Не зміг розібрати ні слова. Ближче я не підповзав, бо мене всього трусило. Мені стало так страшно, що я повернувся й уже хотів бігти сюди, аж тут щось навалилося ззаду, і я… я впав.

— То я його знайшов, пане, — втрутився Ноб. — Пан Кремена вислав мене з ліхтарем. Я підійшов до Західних воріт, а тоді назад до Південних. Біля дому Біла Папорота я щось помітив на Дорозі. Ніби двоє чоловіків нахилились і щось піднімають. Я — у крик, а коли підбіг, то нікого вже не було, а пан Брендіцап лежить на узбіччі. Ніби спить. «Я наче потонув», — каже він мені, коли я його струсонув. Недобре йому було, щойно я його підняв, він як скочить на ноги та як дремене додому, мов той заєць.

— Боюся, так воно і було, — сказав Мері, — хоча не знаю, що я говорив. Мені приснився гидотний сон, але який — не пригадаю. Я страшенно втомився. Не знаю, що на мене найшло.

— Зате я знаю, — сказав Бурлака. — Це Чорний Подих. Вершники, напевно, залишили своїх коней назовні й таємно пробралися сюди через Південні ворота. Зараз вони знають усі новини, бо навідалися до Біла Папорота; ймовірно, той південець — також шпигун. Тепер тут до ранку може щось трапитися.

— Що? — запитав Мері. — Вони нападуть на заїзд?

— Думаю, що ні. Вони ще не всі тут зібралися. Та і не в їхньому це стилі. Найсильніші вони в темряві та на безлюдді; не будуть вони відкрито нападати на дім, яскраво освітлений і з масою народу — принаймні поки мають інші засоби і поки перед нами довгі ліги Еріадору. Бо сила їхня — в жаху, і дехто у Брі вже в їхніх пазурах. Вони примусять цих негідників до якоїсь каверзи: Папорота й декого з чужинців, можливо, і воротаря. У понеділок вони перемовлялися з Гарі біля Західних воріт. Я за ними спостерігав. Коли вони пішли, він зблід і весь тремтів.

— Виглядає на те, що довкола нас вороги, — сказав Фродо. — Що ж нам робити?

— Залишатися тут і не розходитися по спальнях! Вони точно вивідали, де ваші спальні. Ваші вікна виходять на північ і близько до землі. Ми всі залишимося тут, зачинимо це вікно та двері. Але спершу ми з Нобом принесемо ваші клунки.

Поки Бурлака ходив, Фродо швиденько переказав Мері всі події від вечері. Мері все ще читав і обдумував Ґандалфовий лист, коли повернулися Бурлака та Ноб.

— Ну, панове, — сказав Ноб, — я там одяг порозкидував і поклав по валику в кожне ліжко. А з шерстяного килимка вийшла точнісінько ваша голова, пане Торб… Підгіре, — додав він, вишкірившись.

Піпін засміявся.

— Ніби живий! — сказав він. — Але що буде, якщо помітять підміну?

— Побачимо, — мовив Бурлака. — Будемо сподіватися, що до ранку протримаємося.

— На добраніч вам, — сказав Ноб і вийшов стерегти двері.

Усі свої речі гобіти склали на підлозі. До дверей присунули важке крісло і зачинили вікно. Визирнувши надвір, Фродо побачив, що ніч ясна. Серп[3] яскраво сяяв над гребенем пагорба. Фродо замкнув на засув важкі внутрішні віконниці й заслонив фіранки. Бурлака розклав вогонь і позадував усі свічки.