Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

але і сонце там.

Під звуки танцю й скрипки гри

На всіх них дивиться згори,

не вірячи очам.

Гучні тривалі оплески. У Фродо був добрий голос, та й пісня догодила присутнім.

— А де старий Барлі? — загукали вони. — Він це мусить почути. Бобе, навчи свого кота грати на скрипочці, а ми затанцюємо. — Попросили ще пива, і закричали: — Заспівайте ще раз, пане! Ну ж бо! Ще раз!

Фродо хильнув іще пива і затягнув пісню зі самого початку; йому підспівували, бо мелодія була відома, а слова вони підхоплювали легко. Тепер настала черга Фродо запишатися собою. Він вистрибував на столі й, коли вдруге підійшов до «корова — стриб і скік», підстрибнув у повітря. Занадто жваво; бо приземлився він, гримнувшись, у тацю з кухлями, послизнувся і скотився зі столу з брязкотом, дзенькотом і гупанням! Слухачі, вже роззявивши роти для реготу, так і завмерли, бо співак зник. Він просто щез, мовби крізь землю провалився, не залишивши й дірки!

Місцеві гобіти, вирячивши очі, скочили на ноги і стали кликати Барлімана. Від Піпіна та Сема всі відсахнулися, залишивши їх самих у куточку, й підозріливо глипали на них здаля. Зрозуміло, багато хто вважав їх тепер спільниками мандрівного чаклуна незнаних можливостей і мети. Але був один смаглявий брієць, котрий стояв і дивився на них із розумінням і напівглузливо, аж їм стало лячно. Потім він вислизнув за двері, а за ним — косоокий південець: обоє цього вечора постійно перешіптувалися. Гарі, воротар, також вийшов одразу за ними.

Фродо почувався дурнем. Не знаючи, що йому робити, він проповз під столами до темного кутка біля Бурлаки, який не ворухнувся і не виказав своїх думок. Фродо притулився до стіни і зняв Перстень. Як той опинився на пальці, Фродо сказати не міг. Фродо припускав, що, співаючи, він бавився Перснем у кишені й, коли смикнув рукою, щоби втриматися від падіння, той якось зісковзнув на палець. На якусь мить він навіть подумав, чи сам Перстень не утнув цей жарт; можливо, Перстень спробував видати себе у відповідь на чиєсь бажання чи наказ у цій залі. Фродо не сподобалися погляди тих людей, котрі щойно вийшли.

— Ну? І навіщо ви це зробили? — запитав Бурлака, коли Фродо з'явився. — Гірше за будь-які балачки ваших друзів! Ногою просто в пастку! Чи маю сказати — пальцем?

— Не розумію, про що ви, — сказав Фродо, схвильований і переляканий.

— О ні, розумієте, — відповів Бурлака, — та краще зачекаймо, поки вляжеться гармидер. А тоді, коли дозволите, пане Торбине, я би хотів із вами спокійно поговорити.

— Про що? — запитав Фродо, ніби зігнорувавши вживання його прізвища.

— Про справу важливу для нас обох, — відповів Бурлака, дивлячись просто в очі Фродо. — Ви можете почути дещо корисне для вас.

— Дуже добре, — сказав Фродо, намагаючись здаватися безтурботним. — Поговоримо пізніше.

Тим часом біля каміна тривала суперечка. Прибіг пан Кремена, і зараз він намагався вислухати відразу кілька суперечливих розповідей про подію.

— Я бачив його, пане Кремено, — сказав один гобіт, — тобто якраз його не бачив, розумієте? Він просто розтанув у чистому повітрі.

— Та що ви кажете, пане Полине! — не вірив господар.

— Так усе і було! — переконував Полин. — Ба більше, саме це я і хотів сказати.

— Тут якась помилка, — похитав головою Кремена. — Того пана Підгіра не так уже й мало було, щоби він отак просто розтанув у чистому повітрі; чи радше в задимленому, в цій залі.