Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

Нам час іти, іти в світи,

В ліси і гори вирушай.

У Рівенділ, до тих земель,

Де ельфів рід, до їх осель

Прямуєм ми крізь море тьми.

А далі? До яких пустель?

Скрізь вороги, жах навкруги,

І наша постіль — рінь, луги.

Коли ж, коли ж усе сповниш,

Зло переможеш до ноги?!

Нам час іти! Ми мусим йти!

Ми вирушаєм у світи!

— Дуже добре! — сказав Фродо. — Ну, коли так, то нам треба ще багато чого зробити перед тим, як повкладаємось у ліжка — сьогодні ми ще маємо притулок.

— Але це була тільки пісня! — вигукнув Піпін. — Ти ж не збираєшся справді вирушати вдосвіта?

— Не знаю, — відповів Фродо. — Я боюся тих Чорних Вершників і переконаний, що надовго залишатися на одному місці небезпечно, особливо тут, — адже я сам оголосив, що їду сюди. І Ґілдор порадив мені не зволікати. Але я дуже хочу зустрітись із Ґандалфом. Я помітив, що навіть Ґілдор збентежився, коли почув, що Ґандалф не повернувся. Усе насправді залежить від двох речей. Наскільки швидко Вершники можуть добратися до Цапова? І як швидко ми можемо вирушити? Адже треба ще багато чого приготувати.

— На друге запитання відразу відповімо, — мовив Мері. — Ми можемо вирушити через годину. Я майже все приготував. У стайні за полем нас чекає шестеро поні; припаси та спорядження спаковано, за винятком змінного одягу і продуктів, які швидко псуються.

— Але ж і спритні змовники, — сказав Фродо. — А як щодо Чорних Вершників? Чи не безпечніше один день зачекати на Ґандалфа?

— Усе залежить від того, чому Вершники тебе шукають, — відповів Мері. — Вони могли би дістатися сюди, якби їх не зупинили на Північних воротах, де живопліт спускається до берега, по цей бік Мосту. Вартові не пропустять їх уночі, хоча ті можуть і прорватися. Гадаю, навіть удень вартові спробують їх затримати, принаймні поки не отримають вказівки від Господаря Холу — бо вигляд вершників їм не сподобається та й налякає. Але, звісно, Цапів Край не зможе довго опиратися рішучому нападу. І можливо, коли вранці Чорний Вершник під'їде і запитає про пана Торбина, його впустять. Адже всім відомо, що ти тут оселився.

Фродо якийсь час сидів у задумі.

— Я вирішив, — нарешті сказав він. — Вирушаємо завтра на світанку. Але не підемо дорогою: безпечніше вже залишатися тут. Треба, щоби про наш відхід не знали принаймні кілька днів, якщо ж підемо Північними воротами, відразу всі довідаються. Що більше, за Мостом і Східною Дорогою будуть наглядати, незалежно від того, чи пробереться Вершник до Цапового Краю, чи ні. Ми не знаємо, скільки їх там, але щонайменше двоє або й більше. Єдиний вихід — піти в непередбачуваному напрямку.