Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

— Так, — відповів він. — Поки що все.

— Кепська справа! — вигукнув Сем, схопившись на рівні. — Не знаю, що замислював цей чоловік. Чому пан Фродо відважився надягти Перстень? Він же не повинен був надягати, а раз надягнув, то хтозна, що могло трапитись!

— Але він відразу його зняв, — сказав Мері. — Тільки-но уникнув небажаного гостя, як це колись робив Більбо.

— А куди ж він подівся? Де він? — крикнув Піпін. — Його вже цілу вічність нема!

— Чи давно ти залишив Фродо, Боромире? — спитав Араґорн.

— Десь півгодини тому, — відповів той. — А може, й годину. Я потім іще трохи походив. Я не знаю! Не знаю! — Він обхопив голову руками й зігнувся, ніби від горя.

— Уже година, як він зник! — збентежився Сем. — Треба негайно йти і шукати його. Ходімо!

— Постривай! — вигукнув Араґорн. — Мусимо поділитися по двоє і домовитися… Гей, стійте! Зачекайте!

Але його вже ніхто не слухав. Сем перший рвонув до лісу. Мері та Піпін помчали слідом і вже зникли за деревами понад берегом, гукаючи чистими і високими голосами: «Фродо! Фродо!» Леґолас і Ґімлі також побігли. Здавалось, на весь Загін несподівано напав переполох чи якийсь безум.

— Ми ж розбіжимось і погубимося, — застогнав Араґорн. — Боромире! Не знаю, яка твоя роль у цьому нещасті, але тепер допомагай. Біжи за тими двома гобітами і хоча би їх охороняй, якщо вже Фродо не знайдеш. А як усе-таки знайдеш його чи хоч якісь сліди, біжи сюди. Я скоро повернуся.

Араґорн спритно кинувся бігцем за Семом. Наздогнав він його на невеликій галявині між кущами горобини. Сем біг щодуху вгору, захекавшись і викрикуючи: «Фродо!»

— Ходімо зі мною, Семе! — покликав він. — Не можна блукати поодинці. Тут поряд лихо. Я це відчуваю. Мені треба піднятися нагору, на верхівку Амон-Гену, і роздивитися. Глянь! Як я і здогадувався, Фродо проходив тут. Іди за мною і будь насторожі!

Він побіг стежкою вгору. Сем пнувся з усіх сил, але не міг зрівнятися її слідопитом Бурлакою і невдовзі відстав. Мало не вмить Араґорн зник із його очей. Сем зупинився, відсапуючись. Раптом ляснув себе долонею по лобі.

— Егей, Семе Правоноже! — сказав він уголос. — Ноги в тебе закороткі, то працюй головою! Помізкуймо: Боромир не бреше, на нього це не схоже, але і недоговорює. Щось жахливо налякало пана Фродо. І він зібрався з духом, раптово. І нарешті прийняв рішення… йти. А куди? На схід. Невже без Сема? Так, навіть без його Сема. Це жорстоко, ох, як жорстоко! — Сем провів рукою по очах, витираючи сльози. — Спокійно, Правоноже! Думай ліпше! Він не вміє перелітати через річки і стрибати з водоспадів. Пристрою в нього ніякого нема. Отже, він має повернутися до човнів. До човнів! Лети до човнів, Семе, лети блискавкою!

Сем обернувся і кинувся стежкою вниз. Упав і розбив коліна. Скочив на ноги і побіг далі. Нарешті вилетів на луг Парт-Галену, де лежали витягнуті з води човни. Там нікого не було. У лісі позаду лунали вигуки, та на них він не звертав уваги. На мить він став мов укопаний, розкривши рота. Один із човнів сам собою сповзав униз берегом. З гучним криком Сем помчав через луг. Човен зісковзнув у воду.

— Я йду, пане Фродо! Іду! — крикнув Сем і кинувся з берега, намагаючись ухопитися за борт. Він схибив на два-три фути. З криком і плюскотом він шубовснув униз головою у глибоку бистру воду. Сем пішов на дно, й Ріка зімкнулась над його кучерявою головою.

З порожнього човна почувся нажаханий зойк. Піднялося весло і човен завернув. Фродо якраз устиг схопити Сема за чуб, коли той випірнув, борсаючись і пускаючи бульбашки. Його круглі карі очі вирячилися з переляку.

— Вище, Семе, хлопчику мій! — кликав Фродо. — Хапай мене за руку!

— Рятуйте, пане Фродо! — белькотів Сем. — Я потонув. Не бачу нашої руки!

— Та ось вона. Не щипайся, друже! Я тебе не відпущу. Підгрібай ногами, та не борсайся, бо перекинеш човен. Ну, тримайся за борт і дай мені гребнути веслом!