Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

— Ми маємо успіхи, — сказав він. — Але в ковальському ремеслі не можемо перевершити наших батьків, — багато їхніх таємниць утрачено. Ми виготовляємо добру зброю та гострі мечі, але не знаємо, як викувати кольчуги та мечі такої якості, які робили до приходу дракона. Лише в гірничій справі та будівництві ми перевершили старі часи. Подивився би ти на водні шляхи Дола, Фродо, і на фонтани, на водойми! А викладені різнокольоровою бруківкою вулиці! А палати і галереї під землею, з арками, вирізаними, як дерева; а тераси та вежі на схилах Гори! Тоді би переконався, що ми часу не марнували.

— Я приїду і подивлюся, як тільки зможу, — сказав Фродо. — Як би здивувався Більбо, якби побачив усі зміни після Спустошення Смоґа!

Ґлоїн поглянув на Фродо й усміхнувся.

— Ти дуже любив Більбо, так? — запитав він.

— Так, — відповів Фродо. — Я би з більшою радістю побачив його, ніж вежі та палаци всього світу!

Бенкет нарешті закінчився. Елронд і Арвен підвелись і зійшли вниз, а товариство в належному порядку пішло слідом. Двері широко розчинились, і просторим коридором усі перейшли в іншу залу. Там не було столів, але у великому каміні між різьбленими колонами палахкотів яскравий вогонь.

Фродо опинився біля Ґандалфа.

— Це — Камінна Зала, — сказав чарівник. — Тут ти почуєш багато пісень і легенд — якщо не заснеш. Але в буденні дні вона зазвичай порожня і тиха, сюди приходять лише ті, хто хоче побути на самоті й подумати. Тут завжди горить вогонь, увесь рік, але іншого освітлення немає.

Коли ввійшов Елронд і сів у приготоване для нього крісло, заграли ельфи-менестрелі й полилася приємна музика. До Зали поволі сходилося товариство, і Фродо з утіхою розглядав прекрасні обличчя, на яких вигравав золотистий відблиск вогню й мерехтів у волоссі. Раптом він помітив, неподалік від каміна, невелику темну фігурку, що сиділа на стільчику, припершись спиною до колони. Поряд на підлозі стояли чашка й окраєць хліба. Фродо подумав, чи не хворий то бува часом (якщо бувають хворі в Рівендолі), й тому не зміг прийти на бенкет. Невідомий, здавалося, спав, опустивши голову на груди, і складка темного плаща прикривала його обличчя.

Елронд підійшов і зупинився біля мовчазної фігурки.

— Прокидайся, маленький пане! — сказав він з усмішкою. Тоді, повернувшись до Фродо, він уклонився йому. — Нарешті настав час, про який ти так мріяв, Фродо. Ось твій друг, за котрим ти скучив.

Темна фігурка підняла голову й відкрила обличчя.

— Більбо! — вигукнув Фродо, вмить упізнавши дядечка і кинувшись назустріч.

— Привіт, Фродо, мій хлопчику! — сказав Більбо. — Нарешті ти сюди добрався. Я сподівався, що тобі це вдасться. Ну-ну! Чув я, цей бенкет — на твою честь. Гадаю, тобі було весело.

— Чому тебе там не було? — вигукнув Фродо. — І чому мені не дозволили побачитися з тобою раніше?

— Бо ти спав. А я на тебе надивився. Я щодня сидів біля тебе разом із Семом. А щодо бенкету, то тепер я таким не цікавлюся. Маю інші справи.

— Що ж ти робиш?

— Ну, сиджу і думаю. Останнім часом я часто так сиджу, тут насправді найкраще місце. Прокидайся, оце мені! — пхикнув він, скосивши око на Елронда. В очах зблиснув вогник, і не було жодної ознаки сонливості. — Прокидайся! Я не спав, пане Елронде. Якщо хочете знати, то ви прийшли сюди зарано і не дали мені докінчити пісні. Мені не вдавалася пара рядків, і я їх обдумував; але тепер уже, мабуть, нічого не вийде. Зараз тут стільки співатимуть, що всі ідеї вивітряться з голови. Змушений буду просити мого друга Дунадана, щоби допоміг. А де він?

Елронд засміявся:

— Його знайдуть. Тоді ви двоє підете в куточок і закінчите роботу, ми її послухаємо й оцінимо ще до кінця нашої забави.