Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

Отак Фродо побачив її, ту, котра відкривалась очам лише кількох смертних: Арвен, доньку Елронда, про яку говорили, що на землю знову зійшла врода Лутієн; і назвали її Ундоміель, адже була вона Вечірньою Зорею свого народу. Довго жила вона у родичів по матері, в Лорієні за горами, і зовсім нещодавно повернулася до Рівендолу, в дім свого батька. Та її брати, Елладан і Елрогір, були в поході: часто виїздили вони зі слідопитами на Північ, ніколи не забуваючи про страждання їхньої матері в лігві орків.

Такої краси серед живих Фродо ніколи не бачив і навіть уявити не міг; йому було і незвично, і незручно сидіти за столом Елронда в такому високому та прекрасному товаристві. Хоч і було в нього зручне крісло, і сидів він на кількох подушках, проте почувався дуже маленьким або радше не на своєму місці; та це почуття швидко минуло. Бенкет був веселий, а серед страв — усе, чого тільки могла запрагнути його голодна душа. Минув якийсь час, перш ніж він наважився роззирнутися довкола чи навіть повернутися до сусідів.

Спершу він пошукав очима друзів. Сем благав дозволу прислуговувати своєму господареві, та йому сказали, що цього разу він почесний гість, тож тепер він сидів поряд із Піпіном і Мері в голові одного з бічних від помосту столів. Бурлаки ніде не було.

Поруч із Фродо сидів гном статечної зовнішності, розкішно вбраний. Його борода, дуже довга та роздвоєна, була біла, майже така сама біла, як і його сніжно-біле вбрання. На ньому був срібний пояс, а на шиї висів ланцюг зі срібла та діамантів. Фродо перестав їсти, щоби його роздивитися.

— Вітаю вас і радий познайомитися, — сказав гном, повертаючись до нього. Потім підвівся з крісла й уклонився. — Ґлоїн до ваших послуг, — додав він і вклонився ще нижче.

— Фродо Торбин до послуг ваших і вашого роду, — сказав Фродо за звичаєм, здивовано підводячись і розкидаючи подушки. — То ви і є той самий Ґлоїн, один із дванадцятьох товаришів великого Торіна Дубощита?

— Той самий, — відповів гном, підбираючи подушки й увічливо допомаючи Фродо всістися на кріслі. — Я вже не питаю, бо мене повідомили, що ви родич і законний спадкоємець нашого друга, видатного Більбо. Дозвольте привітати вас із одужанням.

— Велике вам спасибі, — подякував Фродо.

— Чув я, ви мали дивні пригоди, — сказав Ґлоїн. — Мені надзвичайно цікаво, що могло примусити відразу чотирьох гобітів вирушити в таку далеку подорож. Нічого подібного не відбувалося відтоді, як Більбо ходив у мандри з нами. Та, напевно, мені не випадає випитувати, якщо Елронд і Ґандалф не налаштовані про це говорити?

— Гадаю, про це ми не будемо говорити, принаймні зараз, — чемно відповів Фродо. Він здогадався, що навіть у домі Елронда Перстень не є предметом застільної балачки; так чи інак, він хотів на якийсь час забути про свої турботи. — Але мені також цікаво знати, — додав він, — що привело такого поважного гнома зі самих Імлистих Пр.

Ґлоїн подивився на нього.

— Якщо ви не чули, то про це ми також не говоритимемо. Гадаю, Господар Елронд незабаром скличе нас усіх, і тоді ми почуємо багато новин. Але нам і крім того є про що поговорити.

До кінця обіду вони пробалакали разом, але Фродо слухав більше, ніж говорив, бо новини з Ширу, за винятком Персня, здавалися дрібними та неважливими, тоді як Ґлоїн мав що розповісти про події на півночі Дикого Краю. Фродо довідався, що Ґрімбеорн Старий, Син Беорна, став повелителем відважного народу, і на їхню землю між Горами та Морок-лісом не наважуються ступити ні орки, ні вовки.

— Насправді, — сказав Ґлоїн, — якби не беорнінги, прохід від Долу до Рівендолу давно став би неможливий. Вони хоробрі люди й утримують Високий Перевал і брід Каррок. Та їхнє мито високе, — додав він, похитавши головою, — і як Беорн у давнину, його народ не любить гномів. Усе ж, на них можна покластись, а сьогодні це — немало. Ніде немає таких приязних до нас людей, як у Долі. Вони добрий народ, бардінги. Керує ними Бранд, син Баїна, внук Барда Лучника. Він сильний король, і його володіння простягаються далеко на південь і на схід від Есґарота.

— А як ваш народ? — запитав Фродо.

— Можна багато розповісти, і доброго, і поганого, — сказав Ґлоїн, — однак здебільшого добре: досі нам щастило, хоча тінь цих часів нас не обминула. Якщо ти справді бажаєш почути про нас, я радо розповім про наші успіхи. Та зупини мене, коли втомишся слухати! Язики гномів не зупиняються, коли заходить про їхні справи, кажуть вони.

І з цими словами Ґлоїн почав детальну оповідь про справи гномівського королівства. Він тішився, що знайшов такого вихованого слухача; бо Фродо не виявляв жодної ознаки втоми і не робив жодної спроби змінити тему, хоча насправді він дуже швидко заблукав серед дивних імен гномів і місць, про які ніколи раніше не чув. Однак йому було цікаво почути, що Даїн усе ще був королем під Горою, вже старим (перевалило за сто п'ятдесятий рік), шанованим і казково багатим. З-поміж десятьох товаришів, котрі вижили у Битві П'яти Армій, семеро були все ще з ним: Двалін, Ґлоїн, Дорі, Норі, Біфур, Бофур і Бомбур. Бомбур тепер так розповнів, що не міг сам перейти від ліжка до крісла за столом, і його переносили шість гномів.

— А що сталося з Баліном, Орі й Оїном? — запитав Фродо. Очі Ґлоїна затуманилися.

— Ми не знаємо, — відповів він. — Саме через Баліна я і прийшов до Рівендолу просити поради. Та сьогодні говорімо про веселіші справи!

Ґлоїн став розповідати про працю свого народу, про великі роботи в Долі та під Горою.