Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

Запали сутінки, і листя на кущах м'яко шелестіло. Усе чіткіше та ближче лунали дзеленчання дзвоників і цокіт копит. І тут із-за повороту легкою риссю вискочив білий кінь, виблискуючи в сутінках. Його збруя мерехтіла й іскрилася, мов оздоблена справжніми зорями. Плащ вершника струменів позаду нього, а каптур був відкинутий; золоте волосся пливло, переливаючись, на вітрі. Фродо здалося, що крізь постать і вбрання вершника, наче крізь тонкий серпанок, просвічує біле світло.

Бурлака вискочив зі сховку і кинувся до Дороги, перестрибуючи через вересові кущі та щось вигукуючи; але ще до того, як він ворухнувся чи вигукнув, вершник натягнув віжки і зупинив коня, піднявши очі на зарослі, де стояли мандрівники. Побачивши Бурлаку, він спішився і побіг назустріч, вигукуючи: «Аі на ведуї Дунадан! Має ґованнен!» Його мова та ясний дзвінкий голос не залишили сумніву: вершник був ельфом. Ніхто з мешканців пущі не мав такого приємного голосу. Та в його вигуку прозвучала нотка поспіху чи страху, і зараз гобіти бачили, як швидко і стурбовано він розмовляв із Бурлакою.

Невдовзі Бурлака махнув їм рукою, гобіти вийшли з кущів і поспішили до Дороги.

— Це Ґлорфіндель, який мешкає у домі Елронда, — сказав Бурлака.

— Вітаю, нарешті ми зустрілися! — звернувся ельф до Фродо. — Мене послали з Рівендолу вам назустріч. Дорога нині небезпечна.

— Отже, Ґандалф дійшов до Рівендолу? — радісно вигукнув Фродо.

— Ні. Коли я виїхав, його не було; але то було дев'ять днів тому, — відповів Ґлорфіндель. — До Елронда дійшли звістки, які його стривожили. Мої родичі, котрі подорожували вашими землями за Барандуїном[4], повідомили, що знову з'явилося Дев'ятеро і що ви збилися з дороги, несучи важку ношу без допомоги, бо Ґандалф не повернувся. Навіть у Рівендолі мало хто відкрито виступить проти Дев'яти; але всіх, хто погодився, Елронд розіслав на північ, захід і південь. Ми думали, що ви відійшли далеко вбік, аби уникнути переслідування, і загубились у Дикому Краї.

Мені випало піти Дорогою, і я поїхав до Мосту через Мітейтель, залишивши там знак, дев'ять або десять днів тому. Троє слуг Саурона були на Мості, але вони відступили, і я відігнав їх на захід. Також я натрапив на двох інших, але ті звернули на південь. Відтоді я шукав вашого сліду. Два дні тому я його знайшов і пішов по ньому через міст; і сьогодні я помітив, що ви знову зійшли з гір. Але ходімо! Немає часу на новини. Оскільки ви вже тут, то мусимо ризикнути й піти Дорогою. Позаду нас п'ятеро, і якщо вони натраплять на наш слід, то вихором полетять навздогін. І це ще не всі. Де інші четверо, я не знаю. Боюся, що вони вже готують засідку біля Броду.

Поки Ґлорфіндель говорив, згусли сутінки. Фродо почув, як на нього напала велика втома. Як тільки сонце почало сідати, туман перед його очима потемнішав, і він помітив, як обличчя його друзів заступила якась тінь. Знову напав біль, і Фродо став мерзнути. Він похитнувся, схопивши руку Сема.

— Мій господар хворий і поранений, — сердито буркнув Сем. — Він не може їхати верхи вночі. Йому потрібен відпочинок.

Ґлорфіндель підхопив Фродо, не давши йому впасти, й, піднявши його обережно на руки, стурбовано зазирнув в обличчя.

Бурлака коротко розказав про напад у таборі під Грозовою та про смертельний ніж. Він вийняв руків'я, яке тримав при собі, й подав його ельфові. Ґлорфіндель здригнувся, та уважно його роздивився.

— Тут написані злі закляття, — сказав він, — хоча ваші очі їх і не бачать. Збережи його, Араґорне, поки ми не прийдемо до дому Елронда! Але будь обережний і намагайся якомога рідше до нього торкатися! На жаль, рани від такої зброї я не в змозі зцілювати. Я зроблю все, що зможу… але тим більше я раджу вам іти без перепочинку.

Він обмацав рану на плечі Фродо, і його обличчя спохмурніло, мовби він довідався про щось недобре. Та Фродо відчув, як холод у боці й у плечі зменшився; від руки розлилося невеличке тепло, й біль послабився. Сутінки вечора посвітлішали, наче розступилися хмари. Він знову виразніше побачив обличчя друзів і відчув приплив сили та надії.

— Будеш їхати на моєму коні, — сказав Ґлорфіндель. — Я підтягну стремена, і ти зможеш зручно сидіти. Боятися не треба: мій кінь не скине жодного вершника, якого я накажу везти. Його хода легка та плавна; а коли небезпека підступить зовсім близько, він понесе тебе з такою швидкістю, що і ворожі чорні скакуни не наздоженуть.

— Ні, не понесе! — сказав Фродо. — Я не буду на ньому їхати, якщо він винесе мене до Рівендолу чи ще кудись, а друзі залишаться позаду в біді.

Ґлорфіндель усміхнувся.

— Я дуже сумніваюся, — сказав він, — що твої друзі будуть у небезпеці, якщо з ними не буде тебе! Погоня помчить за тобою, а нас залишить у спокої. Саме ти, Фродо, і те, що ти несеш, — небезпека для нас усіх.

Фродо не знав, що відповісти на це, і його переконали сісти на білого коня Ґлорфінделя. Натомість поні навантажили великою частиною їхнього багажу, тож іти стало легше, і спочатку вони пересувалися швидко; та для гобітів було все ж важко наздоганяти прудконогого ельфа. Він вів їх уперед, у саму темряву, в захмарену ніч. Не було ні зірок, ані місяця. Лише коли засірів світанок, ельф дозволив їм зупинитися. Піпін, Мері та Сем на той час мало не позасинали і постійно спотикалися; навіть Бурлака втомлено опустив плечі. Фродо сидів на коні в темному напівсні.

Мандрівники попадали у верес за кілька ярдів од узбіччя й відразу поснули. Не встигли вони заплющити очі, як Ґлорфіндель, який сидів на варті, знову розбудив їх. Сонце піднялось уже високо, хмари і туман ночі розійшлися.