Розділ 9 Втручається Уна

— Ці діти вигибнуть із голоду, якщо пан Мередіт не одружиться, — буркнула панна Корнелія, коли Уна пішла. — А він не одружиться — і що тут удієш? То ми візьмемо цю Мері, Маршале?

— Так, візьми її, — лаконічно озвався Маршал.

— Хіба не типовий чоловік? — розпачливо проказала панна Корнелія. — «Візьми її», — і все. Тут треба зважати на сотню обставин, повір мені!

— Візьми її, Корнеліє… а на обставини зважимо потім, — відповів Маршал Еліот.

Отож невдовзі панна Корнелія вирішила взяти до себе Мері й подалася в Інглсайд, щоб його мешканці перші почули цю новину.

— Чудово! — утішено мовила Енн. — Я сподівалася, панно Корнеліє, що ви вчините саме так. Я дуже хочу, щоб ця бідолашна дівчинка мала свій рідний дім. Я сама колись була такою безпритульною сиротою.

— Навряд чи ця Мері схожа — а чи колись буде схожа на вас, — похмуро відказала панна Корнелія. — Це не той табак… але вона — людина із безсмертною душею, що має бути спасенна. У мене є катехізис і густий гребінець, отож, коли я вже взялася — виконаю свій обов’язок як слід, повірте мені.

Мері вислухала новину зі стриманим удоволенням.

— Це краще, ніж я думала, — тільки й сказала вона.

— У пані Еліот ти муситимеш дбати про манери, — застерегла Нен.

— Це я можу, — обурено спалахнула Мері. — Манери в мене, як захочу, то не гірші, ніж твої, Нен Блайт!

— А ще ти не повинна вживати там лихих слів, — стривожено мовила Уна.

— Вона, певно, вмерла б від жаху, якби почула, — вишкірилася Мері, і білі очі її спалахнули лукавим вогнем. — Але не бійся, Уно. Я припну язика — буду вся благопристойна й манірна.

— І не будеш обманювати, — докинула Фейт.

— Навіть якщо за це битимуть? — сполошилася Мері.

— Пані Еліот не битиме тебе — ніколи! — вигукнула Ді.

— Так-таки й ніколи? — скептично озвалася Мері. — Та я, коли мене ніхто не лупцюватиме, буду певна, що в рай потрапила. Нащо мені тоді брехати? Сама я того не люблю — краще вже правду казати, коли на те.

Напередодні від’їзду Мері з пасторського дому в Долині Райдуг відбувся пікнік на її честь. Кожне з Мередітів подарувало їй щось зі своїх заповітних скарбів. Карл віддав Мері іграшковий Ноїв ковчег, а Джеррі — одну зі своїх дримб. Фейт пожертвувала щітку для волосся з люстерком на звороті, яка завжди подобалася Мері. Уна вагалася поміж стареньким бісерним гаманцем і картинкою, що зображала Даниїла в ямі з левами, аж зрештою запропонувала Мері вибрати самій. Мері дуже хотіла запопасти гаманець, та знаючи, що це — одна з улюблених реліквій Уни, відповіла:

— Подаруй мені Даниїла. Люблю я левів, то ліпше візьму картинку. Хоча дарма вони його не зжерли. Так було б цікавіше.

Увечері Мері вмовила Уну лягти разом із нею на горищі.