Розділ 29 Страшна історія

Діти з Долини Райдуг

Страшна історія

Одного червневого вечора Долина Райдуг видалася неймовірно прекрасною, і це відчули діти, розсівшись на галявині, де з-над Закоханих Дерев линув казковий дзвін, а вітер гладив зелені коси Білої Дами, сміявся й висвистував, мов вірний, добросердий друзяка. У видолинку ширився духмяний запах молодих папоротей. Дикі вишні, що видніли там і тут поміж темних ялин, стояли вкутані білим серпанком. У кленах поза Інглсайдом виспівували вільшанки. На гленських схилах квітнули сади, прегарні, духмяні й загадкові в дедалі густіших сутінках. Була весна, а молодь мусить тішитися весні. Того вечора в Долині Райдуг тішилися всі, доки Мері Ванс не налякала присутніх оповіддю про привид Генрі Воррена.

Джема з ними не було. Тепер вечорами він зазвичай готувався до вступних іспитів на горищі. Джеррі вудив форель у ставку. Волтер читав решті морські вірші Лонгфелло[28], а вони сиділи, заворожені красою й таємницею кораблів. Потім усі розмовляли про майбутнє — що робитимуть, коли виростуть… куди помандрують, які побачать далекі, незнані береги. Нен і Ді збиралися до Європи. Волтер мріяв про Ніл, який зі стогоном несе свої води попри єгипетські бархани, і про те, щоб хоч мигцем уздріти Сфінкса. Фейт скрушно припустила, що їй, вочевидь, доведеться бути місіонеркою — так сказала стара пані Тейлор — але тоді вона бодай побачить Індію чи Китай, ці загадкові східні краї. Карл усім серцем прагнув податися до африканських джунглів. Уна мовчала. Вона подумала, що хоче просто лишитися вдома. Тут краще, аніж будь-де. Як гірко буде, коли вони виростуть і розлетяться по світі. Від цієї думки Уні стало самотньо. Та інші мріяли захоплено, аж доки Мері Ванс відігнала звабливу мару самою своєю появою.

— Ох, я й задихалася! — вигукнула вона. — Летіла з того пагорба, наче скажена, так налякалася там, коло старого дому Бейлі.

— Що налякало тебе? — здивувалася Ді.

— Сама не знаю. Я там нипала попід бузком — дивилася, чи квітнуть уже конвалії. Темно було, наче в могилі — а тоді з того боку саду, поміж вишень, щось як ворухнеться, як шурхне! Таке біле. Кажу вам, я й не дивилася — чкурнула звідтіля, аж п’яти замигтіли. То, певне, був привид Генрі Воррена.

— А хто такий Генрі Воррен? — запитала Ді.

— І звідки в нього привид? — докинула Нен.

— Хіба ви не знаєте? Ох, а виросли ж у Глені! Заждіть, я вам усе розкажу, тільки відсапаюся.

Волтер удоволено зіщулився. Він любив жаскі оповідки про привидів: їхні загадкові, драматичні напруження сюжету й моторошні деталі були справдешньою втіхою його душі. Зненацька навіть Лонгфелло здався прісним і нецікавим. Волтер відкинув книжку й випростався, спершись на лікті, щоб слухати пильно, і звернув натхненні очі до Мері, їй не хотілося, щоб він так дивився на неї. Вона відчувала, що могла б розповісти все значно краще, якби не цей його погляд. О, вона додала б кілька барвистих деталей, щоб нагнати жаху — але мусила вдовольнитися голими фактами… а чи тим, що їй розповіли як достеменний факт.

— Ну… — почала Мері, — усі ви знаєте, що тридцять років тому жили в цьому домі старий Том Бейлі із жінкою. Сам він, подейкують, був нікчемником, та й жінка його не краща. Своїх дітей вони не мали, але, як померла Томова сестра, забрали до себе хлопця — оцього ж таки Генрі Воррена. Він тоді мав років зо дванадцять, худющий був і дрібний. Я чула, що Том із жінкою ставилися до нього геть зле — шмагали й не давали їсти. Начебто хотіли зжити його зі світу, а собі забрати трохи грошей, що лишилися йому від матері. Генрі не зразу скопитився — у нього ще були напади… пілепсія, так люди казали — і так він собі ріс, божим дурником, до вісімнадцяти літ. Дядько звикле шмагав його отам, у саду, бо звідти їх ніхто не бачив. Але чути — то всі чули, і то було щось страшне, коли бідолашний Генрі кричав і благав не вбивати його. А втручатися кожен боявся, бо старий Том був такий лютий, що певно, усім би в’язи скрутив. Комусь із Гарбор-Геда підпалив був клуню по сварці. Ну, то Генрі зрештою вмер, і його дядько з дядиною всім казали, наче то сталося від одного з тих його нападів, а більше ніхто нічого не знав, але подейкували, що дядько взяв і вколошкав його нарешті. І скоро потому Генрі ожив. У тім старім саду з’явився привид. Ночами чути було, як він там стогне й ридає. Старий Том із жінкою поїхали на захід і більше ніколи тут не з’являлися. А дім відтоді має таку лиху славу, що ніхто тут не селиться. Стоїть собі, занепадає. Це сталося тридцять років тому, але привид Генрі Воррена досі там вештається.

— І ти віриш у це? — зневажливо чмихнула Нен. — Я — ні.

— Ну, чесні люди бачили його… і чули, — мовила Мері. — Кажуть, буцім він з’являється й лазить, і хапає людей за ноги, мимрить і стогне, як тоді, коли був живий. І я, коли вздріла, як щось біліє в тих кущах, подумала: раптом воно вхопить мене за ногу й почне стогнати, я так і грюкнуся мертва. То я чкурнула геть. Хтозна, чи справді то був привид — я не захтіла перевіряти.

— Я думаю, то було біле теля пані Стімсон, — засміялася Ді. — Я сама бачила, як воно часто пасеться там, у саду.

— Може, і так. Але я більше не ходитиму крізь той сад Бейлі. Онде Джеррі — скільки риби наловив, а нині моя черга смажити. Джем і Джеррі кажуть, що я — найкраща куховарка в цілім Глені. А моя Корнелія дозволила мені принести вам оцього печива. Я його ледь усе не впустила, коли побачила привид Генрі.

Джеррі лише засміявся, почувши нову страхітливу оповідку — Мері повторила її, доки смажила рибу, іще й спромігшись додати кілька яскравих штрихів, позаяк Волтер пішов допомогти Фейт прибрати стіл. Проте Уна, Фейт і Карл були налякані, хоч і намагалися не виявити цього. У видолинку із друзями вони почувалися впевнено, та коли бенкет завершився й насунулися вечірні тіні, трійко юних Мередітів здригнулися від жахного спогаду. Джеррі пішов із Блайтами до Інглсайду, щоб зустрітися із Джемом, а Мері Ванс подалася додому манівцями, тож Фейт, Карл і Уна лишилися на самоті. Вони йшли, тісно попритулявшись одне до одного, віддалік оминувши старий сад Бейлі. Авжеж, їм не вірилося, ніби там є привид Генрі Воррена, та все одно діти воліли не наближатися до нього.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Діти з Долини Райдуг» автора Люсі-Мод Монтгомері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 29 Страшна історія“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ 1 Знову вдома

  • Розділ 2 Гленські чутки

  • Розділ З Юні Блайти

  • Розділ 4 Юні Мередіти

  • Розділ 5 Об’явлення Мері Ванс

  • Розділ 6 Мері лишається в домі пастора

  • Розділ 7 Скандальний випадок із рибою

  • Розділ 8 Втручається панна Корнелія

  • Розділ 9 Втручається Уна

  • Розділ 10 Фейт і Уна прибирають у домі

  • Розділ 11 Страшне відкриття

  • Розділ 12 Пояснення й нова сенсація

  • Розділ 13 Дім на пагорбі

  • Розділ 14 Пані Девіс приходить у пасторський дім

  • Розділ 15 Знову чутки

  • Розділ 16 Зуб за зуб

  • Розділ 17 Подвійна звитяга

  • Розділ 18 Мері приносить жахливу звістку

  • Розділ 19 Бідолашний Адам!

  • Розділ 20 Фейт знаходить друга

  • Розділ 21 Неможливе слово

  • Розділ 22 Сент-Джордж усе знає

  • Розділ 23 Виховний клуб

  • Розділ 24 Порив милосердя

  • Розділ 25 Новий скандал і нове «пояснення»

  • Розділ 26 Панна Корнелія змінює думку

  • Розділ 27 Духовний піснеспів

  • Розділ 28 День посту

  • Розділ 29 Страшна історія
  • Розділ 30 Привид на кам’яній огорожі

  • Розділ 31 Карл спокутує провину

  • Розділ 32 Двоє впертих людей

  • Розділ 33 Карла не відшмагали

  • Розділ 34 Уна йде в дім на пагорбі

  • Розділ 35 «Нехай приходить Дудар!»

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи