Розділ 32 Двоє впертих людей

Діти з Долини Райдуг

Двоє впертих людей

Дорогою додому після уроку музики в Інглсайді Розмарі Вест зайшла до потаємного джерельця в Долині Райдуг. Вона не була там усе літо: її більше не вабила мила серцю місцина. Дух юного загиблого коханого вже не приходив на зустріч, а спогади, пов’язані із Джоном Мередітом, були надто гнітючі й гіркі. Та нині вона раптом озирнулася, побачила, як Норман Дуглас легко, немов хлопчак, перестрибнув кам’яну огорожу старого обійстя Бейлі й подумала, що він іде до них, у дім на пагорбі. Якби він наздогнав Розмарі, їм довелося б іти всю дорогу обіч, а вона не хотіла цього, тож і зникла між кленів, за якими дзюрчав потічок, певна, що Норман не бачить її.

Утім, він побачив; ба більше — саме її він шукав. Норман уже віддавна хотів поговорити з нею, проте вона, здавалося, уникала його товариства. Розмарі не любила Нормана Дугласа: їй неприємні були його хвастощі, крикливий норов і задерикуватість. Багато років тому вона дивувалася, як то Еллен могла закохатися в нього. Норман Дуглас добре знав, як ставиться до нього Розмарі, та хіба реготав, думаючи про це. Його не обходила думка інших людей. Норман ніколи не злостився у відповідь на їхню неприязнь: для нього вона була, немов такий собі вимушений комплімент. Він уважав Розмарі чудовою дівчиною й хотів стати їй добрим і щедрим зятем. Та доти він мусив переговорити з нею, отож, уздрівши з порогу крамниці, як вона виходить з інглсайдських воріт, Норман кинувся через долину їй навздогін.

Розмарі, замислена, сиділа на кленовім стовбурі — достоту там, де сидів був Джон Мередіт того осіннього вечора, мало не рік тому. Тепер потічок ряхтів і брижився, облямований папороттю. Попід шатром зеленавого віття спалахували червоні відблиски призахідного сонця. Побіля клена багряніли розкішні високі айстри. Ця потаємна місцина була загадкова, чарівна й ефемерна, мов прихисток фей та дріад у прадавніх лісах. Та вже за мить чари зникли безслідно — їх знищив Норман Дуглас, уся особистість якого геть заполонила видолинок, де не лишилося вже нічого, крім Нормана, високого, галасливого, рудобородого.

— Доброго вечора, — холодно мовила Розмарі, підводячись йому назустріч.

— Здоров, мала. Сиди, сиди. Я хочу поговорити з тобою. На Бога, мала, чого ти на мене так дивишся? Я не з’їм тебе — я повечеряв. Ну, сядь і будь чемна.

— Я й так дуже добре вас чую, — відповіла Розмарі.

— Атож, мала, чуєш, коли маєш вуха. Я лиш хотів, щоб тобі було зручно. Коли ти так стоїш, здається, що тобі збіса зле. Ну, як собі хочеш — я сяду.

І Норман усівся там само, де сидів колись Джон Мередіт. Контраст між ними був такий неймовірний, аж Розмарі боялася нестримно, істерично розреготатися. Норман відкинув капелюх убік, поклав величезні червоні руки на коліна й лукаво поглянув на неї.

— Ну, мала, зглянься, — улесливо мовив він. Норман умів підлещуватися, коли мав у тому потребу. — Поговорімо розважливо й дружньо. Я хочу попросити тебе про дещо. Еллен каже, що не проситиме, тож доведеться мені.

Розмарі дивилася на потічок, який ураз мовби зменшився до розміру краплі роси. Норман розпачливо зиркав на неї.

— А хай тобі грець, могла й помогти чоловікові, — раптом процідив він.

— Що я повинна допомогти вам сказати? — зневажливо мовила Розмарі.

— Сама знаєш, мала. Нема чого розігрувати трагедію. Не дивно, що Еллен боїться питати тебе. Слухай-но сюди, мала: я хочу пошлюбити Еллен. Ясно тобі, га? А Еллен каже, буцім не вийде за мене, доки ти не звільниш її від якоїсь дурноверхої обітниці. То ти зробиш це? Звільниш її?

— Так, — відказала Розмарі.

Норман скочив на рівні ноги й потис її холодну, байдужу руку.

— Молодчина! Я знав, що ти погодишся — сам казав Еллен, що ти погодишся! Бач, і оком не змигнула! Тепер, мала, іди й скажи Еллен, а за два тижні ми поберемося, і ти переїдеш до нас. Ми не покинемо тебе самої в тім курнику, не хвилюйся. Хоч ти й не любиш мене, та, бігме, цікаво мешкати в однім домі із тим, хто знати мене не бажає. Цікаво й весело. Еллен — то буде вогонь, а ти — крига. Я ні хвилини не нудьгуватиму.

Розмарі не принизила себе поясненням, що вона нізащо не оселиться в його домі. Отож він почимчикував назад до Глена, сяючи від радості й самовдоволення, а вона неквапно рушила схилом угору до себе. Розмарі передчувала такий розвиток подій іще відколи, повернувшись із Кінгспорта, виявила, що Норман став їхнім частим вечірнім гостем. Ані вона, ані Еллен ніколи не згадували його імені в розмовах, і то був дуже красномовний факт. Розмарі не мала звички плекати образи — інакше в житті їй довелося б вельми гірко. Вона холодно-чемно розмовляла з Норманом, а її ставлення до Еллен не зазнало ніяких змін. Проте Еллен не втішало друге залицяння її колишнього жениха.

Коли Розмарі прийшла додому, Еллен гуляла садом у супроводі Сент-Джорджа. Сестри зустрілися на стежці, обабіч якої росли жоржини. Сент-Джордж усівся між ними, граційно обвивши білі лапи хвостом, із усією байдужістю пещеного, вгодованого, вихованого кота.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Діти з Долини Райдуг» автора Люсі-Мод Монтгомері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 32 Двоє впертих людей“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ 1 Знову вдома

  • Розділ 2 Гленські чутки

  • Розділ З Юні Блайти

  • Розділ 4 Юні Мередіти

  • Розділ 5 Об’явлення Мері Ванс

  • Розділ 6 Мері лишається в домі пастора

  • Розділ 7 Скандальний випадок із рибою

  • Розділ 8 Втручається панна Корнелія

  • Розділ 9 Втручається Уна

  • Розділ 10 Фейт і Уна прибирають у домі

  • Розділ 11 Страшне відкриття

  • Розділ 12 Пояснення й нова сенсація

  • Розділ 13 Дім на пагорбі

  • Розділ 14 Пані Девіс приходить у пасторський дім

  • Розділ 15 Знову чутки

  • Розділ 16 Зуб за зуб

  • Розділ 17 Подвійна звитяга

  • Розділ 18 Мері приносить жахливу звістку

  • Розділ 19 Бідолашний Адам!

  • Розділ 20 Фейт знаходить друга

  • Розділ 21 Неможливе слово

  • Розділ 22 Сент-Джордж усе знає

  • Розділ 23 Виховний клуб

  • Розділ 24 Порив милосердя

  • Розділ 25 Новий скандал і нове «пояснення»

  • Розділ 26 Панна Корнелія змінює думку

  • Розділ 27 Духовний піснеспів

  • Розділ 28 День посту

  • Розділ 29 Страшна історія

  • Розділ 30 Привид на кам’яній огорожі

  • Розділ 31 Карл спокутує провину

  • Розділ 32 Двоє впертих людей
  • Розділ 33 Карла не відшмагали

  • Розділ 34 Уна йде в дім на пагорбі

  • Розділ 35 «Нехай приходить Дудар!»

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи