Розділ 2 Гленські чутки

— Ніколи ви так не вважали, пані Блайт, дорогенька, — заперечила віддана Сьюзен, певна свого обов’язку захищати Енн і від неї самої, коли потрібно. — Для цього вам не бракує манер і здорового глузду.

— Та й навіщо було ставити пасторський дім коло цвинтаря? — вела далі Енн. — У них таке маленьке подвір’я, що й бавитися ніде, тільки там.

— То справді була помилка, — визнала панна Корнелія. — Але ж ділянка коштувала найдешевше. І досі жодні пасторські діти не бавилися на цвинтарі. Пан Мередіт не повинен цього дозволяти. Та він, коли вдома, сидить, утупившись у книжку. Читає й читає, а інколи ходить бібліотекою, мов сновида. Досі він іще ні разу не забув, що в неділю має правити службу Божу, але вже двічі забував про молитовні зібрання, аж староста мусив іти до нього й нагадувати. І про весілля Фанні Купер теж забув. Йому зателефонували й він так і прибіг — у хатніх капцях. Та ніхто й не зважав би, якби методисти від сміху за боки не бралися. Одна втіха: у його проповідях вони не знайдуть ніякого ґанджу. На кафедрі цей чоловік прокидається, повірте мені. А методистський пастор геть не вміє проповідувати, як мені казали. Сама я, на щастя, ніколи того не чула.

Зневага панни Корнелії до чоловіків трохи вщухла опісля її заміжжя, проте зглянутися на методистів вона не бажала.

— Подейкують, пані Еліот, що пресвітеріани й методисти ведуть перемовини про об’єднання, — лукаво всміхнулася Сьюзен.

— Надіюсь, коли це станеться, я буду вже в могилі, — утяла панна Корнелія. — Я не бажаю мати ніяких справ з методистами, і пан Мередіт теж невдовзі збагне, що від них варто триматися подалі. Бігме, він забагато спілкується з ними, повірте мені. Пішов на срібне весілля до Джейкоба Дрю й накликав халепу на свою голову.

— Яку халепу?

— Пані Дрю попросила його розрізати печену гуску — Джейкоб досі цього не навчився. То пан Мередіт узявся за ніж, а гуска зісковзнула з тареля й випорснула просто на коліна пані Різ. А він лише мовив, ніби в тумані, як завжди: «Пані Різ, будьте такі ласкаві, верніть мені птицю». Бона «вернула» її, з лиця погідна, як овечка, та, певне, страшно розлютилася, бо він зіпсував їй нову шовкову сукню. Найгірше ж у цьому — те, що вона методистка.

— Е ні, це добре, що вона не пресвітеріанка, — завважила Сьюзен. — Тоді вона, певне, покинула б церкву, а ми не можемо втрачати парафіян. А пані Різ і в її церкві не люблять, бо надто вже кирпу гне, тож потай методисти самі раділи, що пан Мередіт зіпсував їй плаття.

— Лихо в тому, що він виставив себе на глум, а мені неприємно, коли з мого душпастиря насміхаються методисти, — холодно відказала панна Корнелія. — Якби він був жонатий, такого б не сталося.

— Навіть якби він десять разів був жонатий, це не завадило би пані Дрю зарізати до прийняття старезну гуску, жорстку, як підошва, — уперто правила своєї Сьюзен.

— Кажуть, так велів її чоловік, — озвалася панна Корнелія. — Джейкоб Дрю — зарозумілий деспотичний скупар.

— А ще кажуть, буцім вони із жінкою не терплять одне одного, а як на мене, у подружніх стосунках таке недоречно. Хоча, звісно, я не можу нічого знати про це, — мовила Сьюзен, стріпнувши головою. — І я не належу до тих, хто в усьому винуватить чоловіків. Пані Дрю й собі нівроку жадібна. Єдине, що вона віддала за так — це горщик масла з вершків, у яких утопився щур. Вона пожертвувала його на церковний обід, але про щура всі довідалися тільки згодом.

— На щастя, досі всі ті, кого випадало образити Мередітам, були методистами, — відказала панна Корнелія. — Зо два тижні тому Джеррі пішов був до них на молитовне зібрання й там сів коло Вільяма Марша. А той підвівся, як звикле, і свідчив з такими пекельними стогонами. «Тепер вам полегшало?» — запитав Джеррі, коли старий умовк. Сердешний хлопчина хотів лише поспівчувати, а Вільям подумав, що з нього збиткуються, і розлютився. Хоча, по правді, Джеррі не було чого робити на методистськім зібранні — але ж малі де тільки не вештаються.

— Сподіваюся, вони нічим не діткнуть удови Алека Девіса з Гарбор-Геда, — підхопила Сьюзен. — Вона дуже вразлива, але заможна й жертвує на платню панотцеві найбільше з парафії. І вона вже казала, що Фейт, Уна, Джеррі й Карл — найбешкетніші діти, яких їй доводилось бачити.

— Що далі, то міцніше я переконуюся, що Мередіти належать до тих, хто знає Йосипа, — рішуче виснувала пані Блайт.

— Як не крути, а це правда, — визнала панна Корнелія. — І це переважує всі їхні дивацтва. Та й відтепер це сім’я нашого пастора, тож ми повинні робити для них усе, що зможемо, і боронити їх від методистів. Ох, мені час іти. Маршал невдовзі повернеться — нині він пішов на той бік затоки — і, звісно, схоче вечеряти; хіба не типовий чоловік? Шкода, що я не побачила решти дітей. А де лікар Блайт?

— У Гарбор-Геді. Ми щойно три дні як повернулися, а він за цей час лише три години провів у власному ліжку й двічі поїв у власному домі.

— Певно, усі, хто захворів упродовж останніх шести тижнів, ледь могли дочекатись його повернення — і я їх не винувачу. Коли лікар із того боку затоки побрався з донькою лобридзького гробаря, людям це здалося підозрілим. Негоже було так робити. А ви з лікарем Блайтом приходьте до нас якнайшвидше — розкажете все про вашу мандрівку. Мабуть, вам дуже сподобалося в Європі.

— О, так, — відказала Енн. — Здійснилися давно виплекані наші мрії. Старий Світ чудовий і дивовижний, та ми повернулися, знову залюблені в нашу рідну країну. Канада — найкраща земля на світі, панно Корнеліє.