— А хіба душі бувають великі й малі? — поцікавився Карл.
— Та звісно. У дітей вони менші, ніж у дорослих. Але темніє вже, то я вшиватимуся додому. Пані Еліот не любить, коли я тиняюся надворі потемки. Коли я жила в пані Вайлі, день чи ніч — мені було однаково. Не більше важило, аніж для сірої кицьки. Здається, що то відбувалося сотню років тому. А ви глядіть, не забувайте, що я сказала, і поводьтеся чемно, заради вашого татка. Я вас, як годиться, захищатиму, будьте певні. Пані Еліот каже — не бачила ще нікого, хто так боронив би друзів, як я. Онде я нагрубіянила пані Девіс, коли та на вас нарікала, і пані Еліот мене після того висварила. Ох, який гострий язик у моєї Корнелії! Та вона потай і сама собі раділа, бо не зносить старої Кітті Девіс, а вас любить, що страх. Я ж бо людей наскрізь бачу.
І Мері відпливла геть, покинувши на цвинтарі пригнічену четвірку своїх юних друзів.
— Мері Ванс смутить нас щоразу, коли приходить, — скрушно мовила Уна.
— Було б її кинути вмирати з голоду в тій стодолі, — мстиво озвався Джеррі.
— Не кажи такого, Джеррі, це дуже зле, — дорікнула Уна.
— На кожен гук не відгукнешся, — мовив непокаянний Джеррі. — Коли всі вважають, що ми зіпсуті, то будьмо зіпсутими.
— Ні, це може зашкодити татові, — благально озвалася Фейт.
Джеррі зіщулився. Він дуже любив батька. Крізь незашторене вікно бібліотеки діти бачили пана Мередіта, що сидів за столом. Він, здавалося, нічого не читав, ані писав — лише похилив голову на руки, і в поставі його вчувалася утома й зневіра. Діти враз усвідомили це.
— Певно, знову хтось сварив його через нас, — мовила Фейт. — Ох, якби ж нам навчитися давати собі раду, і щоб ніхто не патякав про наші манери… Джеме Блайт! Як ти мене налякав!
Джем допіру пробрався на цвинтар і всівся поруч із дівчатами. Він обшукав усю Долину Райдуг і таки знайшов для матері найперші квіти раннього огірочника. Пасторські діти вмовкли опісля його появи. Тієї весни Джем надзвичайно подорослішав. Він готувався до вступних іспитів у Королівську вчительську семінарію й лишався на додаткові шкільні уроки разом із однокласниками. Майже всі вечори він теж присвячував наукам, тож віднині нечасто бавився із друзями в Долині Райдуг. Джем Блайт немовби йшов від них у край дорослих.
— Що це з вами сьогодні? — запитав він. — Ви ж геть смутні.
— Смутні, — журливо притакнула Фейт. — І ти смутився б, якби знав, що ганьбиш свого батька й усе село пліткує лише про твою поведінку.
— А хто тепер пліткує?
— Усі… так каже Мері Ванс, — і Фейт вилила другові всі свої прикрощі. — Бач, — тужливо підсумувала вона, — нас немає кому виховувати. І ми ввесь час втягуємо одне одного в халепи, а люди гадають, що ми зіпсуті.
— То виховуйте себе самі, — запропонував Джем. — Я скажу вам, що робити. Створіть виховний клуб і карайте себе щоразу, як утнете щось кепське.
— Добра думка, — жваво підхопила Фейт. — Але… — зненацька її посіли сумніви, — людей обурює те, що нам геть не здається лихим. То як нам відрізнити одне від іншого? Ми ж не можемо щоразу надокучати татові. І він так рідко буває вдома.
— Зазвичай ви можете збагнути все самі — лиш перед тим, як зробити щось, мусите спинитися й подумати, що скажуть про це парафіяни. Біда в тім, що ви надто квапитеся й зовсім не встигаєте замислитися. Мама каже, що ви дуже поривчасті — такі, якою була в дитинстві вона сама. Виховний клуб допоможе вам розважити кожен учинок, якщо лиш ви справедливо каратимете себе за порушення правил. От лише кара має бути сувора — інакше з того не вийде жодної користі.
— Ми мусимо шмагати одне одного?
— Не конче. Вам слід вигадувати різні кари — залежно від того, хто що накоїв. Адже ви каратимете не одне одного, а самі себе. Я читав про такий клуб у книжці. Спробуйте й побачите, як воно піде.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Діти з Долини Райдуг» автора Люсі-Мод Монтгомері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 23 Виховний клуб“ на сторінці 3. Приємного читання.