— Ми не пили чаю на могилах.
— Ну, то пускали мильні бульбашки. Щось ви таки робили. Усі з того боку затоки певні, що ви пили чай, але я повірю вам на слово. І ви зробили собі стіл із надгробка.
— Тітка Марта не дозволила нам пускати бульбашки вдома. Вона була чимось страшенно розлючена, — пояснив Джеррі. — А ця плита дуже зручна.
— Гарні вийшли бульбашки, правда? — мовила Фейт, і очі її заясніли на приємну згадку. — У них було видно дерева, пагорби й гавань, мов інші, казкові світи, і вони линули аж до Долини Райдуг.
— Усі, крім одного — той настромився на шпиль методистської церкви й луснув, — докинув Карл.
— Добре, що ми їх пустили, ще доки дізналися, як воно зле, — мовила Фейт.
— Незле було би пускати їх на моріжку, — нетерпляче озвалася Мері. — Чи я нездатна вбити у ваші голови хоч сякий-такий глузд? Вам оно скільки казали: не бавитися на цвинтарі, бо методисти ображаються?
— Ми забуваємо, — скрушно відповіла Фейт. — А моріжок такий маленький, і на ньому повно гусеней, і кущів, і решти всього. А ми не можемо весь час сидіти в Долині Райдуг — то куди нам іти?
— Уся річ у тому, що ви тут робите. Сиділи б собі тихенько, балакали — так, як ми нині, то ніхто й не сердився би. Ох, малята, не знаю, що з того вийде. Та знаю, що староста Воррен хоче поговорити про це з вашим татком. Диякон Гезерд — його кузен.
— Я не хочу, щоб тата сварили за нас, — мовила Уна.
— Люди певні, що він вас не любить. Я так не кажу — я розумію його. Він сам іще в дечому, як дитя, і треба когось, хто приглядить за ним, як за вами. Ну, вочевидь, скоро й із того щось буде, коли це правда.
— Що правда? — запитала Фейт.
— А ви нічого й не знаєте? Зовсім? — здивувалася Мері.
— Нічогісінько. Про що ти кажеш?
— Ох, та ви просто невинні ягнята. Про це ж усі пліткують. Ваш татко ходить за Розмарі Вест. Вона й буде вашою мачухою.
— Я не вірю в це! — скрикнула Уна, і щоки її взялися густим багрянцем.
— Хтозна, як воно там. Я кажу лиш те, що люди говорять. Та це було б і незле. Розмарі Вест дасть вам чосу — б’юся об заклад — хоча з лиця привітна й усміхнена. Усі вони такі, доки їх не розкусиш. Але вам треба, щоб вас виховали, як годиться. Ви ганьбите свого татка, і мені жаль його. Я завжди була хорошої думки про нього, відколи він так гарно побалакав зі мною. Ані разу після того не збрехала й не лайнулася. І хай би жилося йому добре й щасливо, щоб хтось пришивав йому ґудзики, і смачно куховарив, і з вас були люди, а стара Марта знала своє місце. Як вона глянула на яйця, що я нині принесла! Каже: «Аби лиш вони були свіжі». Я аж замалим не схотіла, щоб вони всі виявилися зіпсовані. Та ви глядіть, хай вона вам усім — і вашому таткові теж — дасть їх на сніданок, а коли ні, то скажіть. Вам яйця для того й передали, але я не довіряю старій Марті. Ану ж вона візьме та згодує їх котові?
Мері дещо втомилася від балачки, тож на цвинтарі запала коротка тиша. Мередітам не хотілося розмовляти. Вони обмірковували геть неприємні новини, що повідомила Мері. Джеррі й Карл були заскочені. Та, зрештою, яке це мало значення? Навряд чи в цих плітках було хоч одне слово правди. Фейт зраділа; тільки Уна посмутніла, їй хотілося піти кудись і поплакати.
— «Чи будуть зорі в моєму вінці?» — виспівував хор у методистській церкві.
— Я хочу три зорі, — мовила Мері, чиї знання з теології значно розширилися, відколи вона замешкала в пані Еліот. — Три, наче в короні: одна велика посередині й дві малі обабіч.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Діти з Долини Райдуг» автора Люсі-Мод Монтгомері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 23 Виховний клуб“ на сторінці 2. Приємного читання.