Розділ «Частина V»

— Я не певен, що він хотів цього від самого початку,— перервав свого друга Салман Мустан, замислено похитуючи головою.— Гадаю, спочатку він підтримував Хадера, як завжди. Але через цю криваву і, на мій погляд, дурнувату витівку з Сапною в нього, напевно, дах поїхав.

— Ну, так чи так, а результати були,— знизав плечима Санджай.— Гані зібрав свою банду з Сапною та іншими головорізами, які підкорялися тільки йому. Вони почали усувати людей, яких Гані хотів позбутися, тому що вони були його суперниками в бізнесі,— це точно. І все йшло згідно з його планом, яар. Все місто стоїть на вухах, ганяючись за цим Сапною, а давні старовинні недруги Хадера зі шкіри вилазять, щоб допомогти йому переправити зброю, вибухівку та іншу контрабанду через Бомбей, оскільки сподіваються, що він допоможе їм упоратися з Сапною. План, звісно, дурнуватий, але він працює, яар. Але одного разу до Абдула приходить коп, якого звуть Патіл. Ти знаєш його, Ліне,— це помічник інспектора Суреш Патіл. Падлюка ще та, яар.

— Але тямущий коп,— додав Салман з відтінком поваги в голосі.

— О так, тямущий. Так от, ця тямуща падлюка каже Гані, що головорізи Сапни лишили на місці останнього вбивства сліди, які свідчать про мафію Хадера. У Гані, зрозуміло, повні штани, оскільки його змова ось-ось розкриється. І йому спадає на думку, що треба пожертвувати кимось із поплічників Хадера,— якщо молодчики Сапни покремсають кого-небудь із членів ради мафії, то це зіб’є копів зі сліду, вони подумають, що Сапна і справді наш ворог.

— Він вибрав Маджида,— провадив Салман.— І його задум вдався. Розслідуванням вбивства займався цей Патіл, його люди збирали останки Маджида, розкидані по всьому будинку. Він знав, що Маджид Хадербгаїв друг. У Патілового батька — ось уже хто, до речі, крутий коп — давні порахунки з Хадербгаєм, він особисто упік його колись за ґрати, яар.

— Хадербгай сидів у тюрмі? — запитав я, пошкодувавши, що не запитав його про це свого часу,— адже ми чимало говорили з ним пре в’язницю.

— Авжеж,— засміявся Салман.— Йому навіть вдалося утекти з Артур-роуд.

— Ти мене розігруєш!

— А ти не знав цього, Ліне?

— Ні.

— Це незрівнянна історія,— відізвався Салман, виразно покрутивши головою.— Попроси якось Назіра, він тобі розповість. Він допомагав Хадеру влаштувати втечу. Це була відчайдушна парочка в ті дні, Назір і Хадербгай, яар.

Санджай на підтвердження цих слів від душі ляснув Назіра по спині, вціливши у незагоєну рану, проте Назір і не поморщився. Він уважно дивився на мене. Мене вперше посвячували в справи мафії по смерті Абдула Гані і закінчення двотижневої війни, що забрала життя шести наших людей і віддала владу в руки Назіра та інших прихильників Хадера. Я зустрів погляд Назіра і поволі кивнув йому. Його суворе обличчя на мить пом’якшало і знову стало незворушне.

— Бідолашний старий Маджид,— зітхнув Санджай.— Він став жертвою цього клятого маневру. Копи — цей падлюка Патіл зі своєю командою — і справді вирішили, що мафія Хадербгая не має ніякого стосунку до Сапни, і почали шукати його в інших місцях. Вони знали, як Хадербгай любить Маджида. Гані зірвався з їхнього гачка, і за якийсь час його банда знову почала розважатися зі своїми сокирами.

— А як поставився до цього Хадер?

— До чого? — запитав Санджай.

— Він має на увазі, до вбивства Маджида,— пояснив Салман.— Так, Ліне?

— Так.

Всі троє збентежено подивилися на мене. На їхніх лицях був похмурий і мало не обурений вираз, немов я поставив якесь нетактовне запитання, та в очах їхніх був смуток і жаль.

— Хадер змирився з цим,— відповів Салман, і серце у мене болісно стиснулося.

Ми сиділи в «Мокамбо», ресторані з кавовим баром поблизу Форту. Він блищав чистотою, обслуговували тут на найвищому рівні, обстановка була вишуканою і богемною. Бізнесмени, що займалися комерції в цьому районі, змішувалися тут з натовпом гангстерів, модних адвокатів і знаменитостей зі світу кіно і телебачення. Мені подобався «Мокамбо», і я був радий, що Санджай обрав його місцем зустрічі. Упоравшись зі щедрим, та не дуже обтяжливим для шлунку обідом, який завершився десертом кульфі[165], ми замовили ще по чашці кави. Назір сидів ліворуч від мене, лицем до виходу з ресторану, а коло нього — Санджай Кумар, з яким ми частенько билися на рингу під час тренувань. Тепер він пробився на самий верх і став членом ради мафії — чи радше того, що лишилося від ради Хадербгая. Це був кремезний тридцятирічний гангстер-індієць із Бандри з красивим обличчям і крутим характером. Волосся його було укладене за допомогою фену начосом, як у кінозірки. Широко розставлені карі очі, що ховалися під високим лобом, дивилися з гумором і упевненістю. Ніс його був великий, підборіддя м’яко заокруглювалося, а рот у будь-який момент був готовий розтягнутися в усмішці. Він часто реготався, і це завжди був добротливий сміх. Санджай відзначався щедрою натурою і не дозволяв нікому іншому розплачуватися з офіціянтами чи барменами — не тому, що йому хотілося замилити комусь очі, як вважали деякі, а через природну схильність давати і ділитися. Хоробрості йому було не позичати, і в небезпечній ситуації на нього можна було покластися з такою ж упевненістю, як і в повсякденних справах. Він подобався людям, і подобався мені, тож доводилося робити зусилля, щоб повірити, що він був серед тих, хто відрубав Абдулу Гані руки, ноги і голову.