Розділ «Частина V»

— Так, чую! — відгукнувся він.— Я йду!

— Тільки будь обережний! — попередив я його.— Тут двоє хлопців, що не дуже доброзичливо прийняли мене!..

Було чутно, як він піднімається по сходинках і лається в темряві. Потім він відчинив двері й ступив на горище. У руках він тримав пістолет, і я був радий бачити його. На обличчі його з’явився жах, коли він побачив наші закривавлені мармизи і непорушну мадам у фотелі. Потім його губи стиснулися з похмурою рішучістю. І тоді знову тишу розітнув крик.

Раджан Другий, з ножем, страшенно заволав і кинувся на Дідьє, але мій друг вистрілив, і куля влучила йому в пах. Євнух упав на бік, склавшись навпіл і ридаючи від болю. Перший Раджан, шкандибаючи, підійшов до крісла-трону, в якому сиділа його пані, і затулив її своїм тілом, з ненавистю дивлячись в очі Дідьє. Дідьє ступнув крок уперед, піднявши пістолет і прицілившись в серце Раджана. Він супився, але в світлих очах його був спокій і певність своєї правоти. Це був справжній чоловік, сталевий клинок, що трохи заіржавів у старих піхвах,— Дідьє Леві, один з найнебезпечніших людей в Бомбеї.

— Рішити їх? — запитав він. Обличчя його було тверде мов камінь.

— Ні.

— Ні? — видихнув він, не відриваючи очей від Раджана.— Подивися на себе. Подивися, що вони з тобою зробили. Ти повинен пристрелити їх, Ліне!

— Ні.

— І ти не хочеш навіть покалічити їх?

— Ні.

— Залишати їх живими небезпечно. Вони дуже ненавидять тебе.

— Нехай,— буркнув я.

— Може, ти уб’єш хоч би одного з них, поп?

— Ні.

— Добре. Тоді я застрелю їх за тебе.

— Ні,— знову повторив я. Я був удячний йому подвійно — за те, що він з’явився вчасно, щоб не дати їм убити мене, але ще більше за те, що він не дав мені убити їх. Хвилі полегшення захльостували мене, вимиваючи з моєї розпаленої до червоного свідомості залишки гніву і люті. Остання усмішка сорому спалахнула і згасла у мене в очах.— Я не хочу вбивати їх. І не хочу, щоб ти вбивав. Я взагалі не збирався битися з ними — мені довелося встряти в бійку, тому що вони самі напали на мене. Вони тільки захищають її. І я вчинив би так само на їхньому місці, якби любив її. Вони нічого не мають проти мене особисто. Їм до мене діла нема, вони думають тільки про неї. Тож дамо їм спокій.

— А що робити з нею?

— Ти мав рацію,— відповів я спокійно.— 3 нею покінчено. Це труп. Мені треба було послухатися тебе і не ходити сюди. Просто... я хотів переконатися.

Я накрив долонею його пістолет. Раджан пригнувся, чекаючи пострілу. Його брат, зойкаючи від болю, почав відповзати від нас. Я поволі опустив руку Дідьє, аж пістолет вперся дулом в підлогу. Раджан зустрівся зі мною поглядом. У його очах було здивування, страх змінився полегшенням. Подивившись на мене ще якусь хвилю, він пошкандибав до свого брата.

Я обернувся і, пройшовши потайним коридором, вийшов до обвуглених сходів. Дідьє простував за мною.