Розділ «Частина V»

Поряд з Санджаєм був, як завжди, його нерозлучний друг Салман Мустан. Вони були однолітками і разом виросли в галасливому густонаселеному районі Бандри. Казали, Салман був не по роках розвиненою дитиною і вражав своїх батьків-бідняків тим, що вже в початковій школі випереджав однокласників по всіх предметах. Його успіхи були тим більш разючі, що вже з п’ятирічного віку він не менше двадцяти годин на тиждень працював удвох із батьком, обскубуючи курей і прибираючи у пташнику.

Я чимало знав про нього — в перервах поміж тренуваннями він деколи розповідав про своє життя. Коли Салман заявив, що повинен кинути школу і влаштуватися на роботу, щоб підтримувати сім’ю, один з учителів, який був знайомий з Абделем Хадер Ханом, попросив ватажка мафії потурбуватися за нього, і Салман став, як і мій медичний консультант доктор Хамід, одним з протеже Хадербгая. Було вирішено, що Салман займеться юриспруденцією, і Хадер влаштував його в єзуїтський коледж Щодня хлопчик з нетрищ одягав чисту білу форму і відвідував заняття разом з синами багатіїв. Коледж давав хорошу освіту — Салман вільне говорив англійською, мав непогані знання з природничих наук, історії географії, літератури і мистецтва. Але в хлопчику вирував непокірний дух і невгамовна тяга до пригод, з якими не могли впоратися навіть різки вихователів.

Поки Салман воював з єзуїтами, Санджай влаштувався на роботу в мафії Хадербгая. Він був кур’єром і носив записки й контрабандні товари з одного опорного пункту мафії в інший. Одного разу Санджая спробували пограбувати гангстери з ворожого угруповання. Він вступив з ними в поєдинок і, хоча його поранили, зумів доправити Хадеру пакет з контрабандою. Рана була досить серйозна, на її лікування пішло два місяці. Салман звинувачував себе в тому, що не був у ту мить поряд зі своїм другом, тож покинув школу і попросив Хадера узяти його до себе, щоб не розлучатися з Санджаєм. Відтоді вони завжди разом брали участь у всіх акціях, організованих радою мафії.

У ту пору, коли вони починали, їм було всього по шістнадцять років, а незадовго до нашої зустрічі в «Мокамбо» обом виповнилося тридцять. Хлопчаки стали серйозними чоловіками, які засипали своїх рідних матеріальними благами і трималися зі спокійним агресивним апломбом. Вони вигідно видали заміж своїх сестер, але самі так і не оженилися, хоча в Індії це вважалося непатріотичним, а то й блюзнірством. Салман одного разу признався мені, що вони вирішили не заводити сім’ю, оскільки у них обох було передчуття, що вони помруть не своєю смертю у молодому віці. Ця перспектива не лякала і не засмучувала їх — вони розглядали її як справедливу оборудку з долею: вони отримували владу, захопливе життя і добробут своїх близьких в обмін на високу вірогідність загинути молодими від ножа чи пістолета. І коли Назір та його друзі розправилися з прихильниками Абдула Гані, Салман і Санджай увійшли до складу ради мафії.

— Гадаю, Гані все-таки намагався попередити Хадербгая про свої наміри,— чистою англійською мовою сказав Салман.— Він не випадково цілий рік давив усім на мізки, поширюючи ідею про фатальну долю героя, перш ніж зібрав свою банду.

— Та пішов він! — кинув Санджай.— Хто він був такий, щоб попереджати Хадербгая? Хто він був такий, щоб утягувати нас усіх в це лайно з Патілом і вбивати Маджида, для того щоб вибратися з нього? А після всього цього він спокійнісінько продав нас клятим пакистанським копам, яар. Та нехай він сказиться на тому світі! Якби можна було відкопати його і убити ще раз, я зробив би це сьогодні ж. А завтра ще раз, і так щодня. У мене було б таке хобі, уявіть собі!

— А хто все-таки був Сапною? — запитав я.— Хто був виконавцем всіх цих вбивств, замислених Абдулом? Хадербгай сказав мені після того, як убили Абдуллу, що він викрив цього Сапну і знищив його. Але він не сказав, хто це був такий. І чому треба було знищувати Сапну, якщо той працював на мафію?

Обидва гангстери могли і самі відповісти на це запитання, та подивилися на Назіра, бо він був старший. Санджай звернувся до нього на урду Назір відповів йому тією ж мовою, і я зрозумів майже все, що він сказав, але дав Санджаю можливість перекласти його слова.

— Його ім’я Джітендра, або Джітудада, як його зазвичай називають. Він гангстер з Делі. Гані переправив його сюди разом з чотирма іншими бандитами і поселив у п’ятизірковому готелі — платив за них цілих два роки! От мерзотник! Повсякчас він скиглив, що Хадер витрачає дуже багато на війну і на муджагідів, а сам два роки тримав цих психів у п’ятизірковому готелі!

— Коли убили Абдуллу і всі казали, що з Сапною вже покінчили, Джітудада з горя напився,— вставив Салман.— Він на той час вже два роки орудував під маркою Сапни і трохи схибнувся на цьому ґрунті. Він сам повірив у ту маячню, яку вони проповідували від імені Сапни.

— Безглузде ім’я — Сапна,— кинув Санджай.— Жіноче ім’я, хай йому всячина! Все одно що я почав би називати себе якоюсь Люсі або ще гірше. Не знаю, ким треба бути, щоб узяти собі жіноче ім’я, яар.

— Напевно, для цього треба убити одинадцять людей і залишитися безкарним,— відгукнувся Салман.— Так от, коли пройшов слух, що Сапна — тобто Абдулла — убитий, Джітудада напився і почав скрізь хвалитися, що насправді це він Сапна. Якось він був зі своїми поплічниками в «Президенті» й почав кричати, що він знає, хто організував усі ці вбивства і заплатив за них.

— Клятий ганду,— пробурчав Санджай, застосувавши жаргонний еквівалент слова «дупа».— Усі ці схибнуті покидьки просто не можуть не ляпати язиком, яар.

— Добре, що в барі були переважно чужинці, які не розуміли, про Що він торочить. Там був також один із наших хлопців, який сказав цьому Джітудаді, щоб він не розпускав язика, а той почав розмахувати пістолетом і кричати, що йому плювати на Абделя Хадер Хана, тому що він упорає його точнісінько так, як і Маджида. Хлопець відразу ж повідомні про це Хадеру, і той сам приїхав туди разом з Назіром, Халедом, Фарідом, Ахмед Заде, Ендрю Ферейрою і розправився з цим психом.

— Ох, який жаль, що я проґавив це,— засмутився Санджай.— У мене давно вже руки свербіли впорати цього покидька, особливо потому як він убив Маджида. Але мене послали тоді із завданням в Гоа. Тож Хадер зробив роботу без мене.

— Вони зустріли Джітудаду з бандою на автостоянці біля готелю. Ті почали чинити опір, піднялася стрілянина. Двох наших бійців поранили в цій сутичці. Один з них був Гусейн — ти знаєш його, він тепер влаштувався рахівником на причалі Болларда. Йому відірвало руку з обріза двостволки, якою користуються бандити. Якби Ахмед Заде не схопив його і не повіз у лікарню, з Гусейна вся кров би витекла на цій автостоянці. Всіх чотирьох — Джітудаду і трьох його приятелів — спровадили на той світ. Хадербгай особисто зробив чотири контрольні постріли в голову. Але одного типа з їхньої банди не було на стоянці, і він змився. Ми його так і не знайшли. Втік в Делі, і сліди його загубилися.

— Мені подобався Ахмед Заде,— зітхнувши, тихо мовив Санджай.

— Так, він був хорошим хлопцем,— погодився я, пригадавши Ахмеда, у якого завжди був такий вигляд, ніби він видивляється друга в натовпі.— Він помер, тримаючи мене за руку.

Назір далі провадив розповідь, промовляючи так грізно, наче проклинав тут нас усіх.

— Коли пакистанські копи влаштували облаву на Хадербгая,— переклав Санджай,— то було ясно, що їх навів Абдул Гані.