Розділ «Частина III»

— Будь обережний, друже,— кинув Дідьє, засмутившись із того, що я не захотів посвятити його в деталі мого знайомства з Хасаном.— У своєму гетто цей Обіква справжній король, чорний король. А ти ж знаєш приказку: «Якщо король ворог — це погано, якщо друг — ще гірше, а вже якщо родич — вважай, ти пропав».

До нас підійшов гурт молодих робітників. Вони отримали платню і дуже тішилися. Хлопці по черзі поздоровкалися зі мною за руку і замовили нам по чашці чаю з тістечками.

— Ця робота на благо суспільству дуже тобі личить,— зауважив Дідьє з лукавою усмішкою.— Ти повний життя і виглядаєш просто чудово — якщо не звертати уваги на синці і подряпини. Гадаю, Ліне, в глибині душі ти нехороша людина. Тільки украй зіпсована особа може так розцвісти від суспільно корисної праці. Хорошу людину така робота зморила б і засмутила.

— Ну, значить, так і є... Карла говорила, що коли ти бачиш щось погане в людях, то зазвичай маєш рацію.

— Ти мені лестиш, друже. Так і запишатися можна!

Раптом біля чайної загуркотіли барабани, потім озвалися флейти і сурми.

— Що це за парад? — запитав Дідьє, кивнувши на юрбу, що йшла біля чайної.

— Це Джозеф! — вигукнув Прабакер.— Джозеф і Марія. Дивіться, он вони йдуть!

Справді, в оточенні родичів і друзів до нас повільною врочистою ходою наближалися Джозеф і Марія.

Слухаючи той оркестр, я пригадав випадок, що стався зі мною у в’язниці. Мене перевели до іншої камери, й на новому місці я виявив мишеня, котре щоночі пролазило крізь ґрати вентиляції. Ув одиночній камері у тебе виробляються дві корисні властивості: терпіння і наполегливість у досягненні мети. Застосувавши ці властивості, я за допомогою маленьких шматочків їжі за декілька тижнів приручив мишеня, і воно їло у мене з долоні. Коли мене перевели на нове місце, я розповів про мишеня своєму новому сусідові, який до цього здавався мені нормальною людиною. Наступного ранку він запросив мене подивитися на мишеня Він зловив довірливе звірятко і розіпнув його головою вниз на хресті виготовленому з поламаної лінійки. Розповідаючи мені, як воно чинило опір, коли він прив’язував його за шию ниткою, в’язень аж реготав. Його здивувало, як важко було загнати канцелярські кнопки в ті крихітні тремтячі лапки.

Після цього випадку мені довго не давало заснути питання: чи виправдані наші вчинки? Хоч що ми робимо, навіть з найкращими намірами, ми порушуємо природний хід речей і ризикуємо накликати лихо, якого не сталося б без нашого втручання. Я пригадав слова Карли про те, що зло породжене стараннями людей змінити щось на краще.

Я подивився на дітлахів, що плигали і танцювали перед процесією, неначе мавпенята. Серед них були і ті, кого я навчив говорити, читати й писати по-англійському. За три місяці вони засвоїли деякі мовні навички і навіть почали входити в контакт з іноземними туристами, виконуючи доручення. Я запитував себе, чи не були ці діти мишенятами, що привчилися їсти з долоні? Чи не скористається доля їхньою довірливою невинністю і чи не спіткає їх гірка доля, якої вони уникнули б, якби я не втрутився в їхнє життя? Які нещастя і душевні травми чекають на Тарика, бо я заприятелював із ним і навчив його дечому?

— Джозеф побив свою дружину,— пояснив Прабакер, коли пара наблизилася до нас.— А зараз, бачите, яке свято!

— Якщо вони влаштовують такі паради щоразу, коли чоловік б’є дружину, то уявляю, яке буде гуляння, якщо когось уб’ють! — відгукнувся Дідьє, здивовано звівши брови.

— Він побив її, коли був п’яний,— гукнув я йому на вухо, намагаючись перекричати гамір,— і за це був суворо покараний не тільки її родичами, а й усіма мешканцями нетрищ.

— Я теж власноруч добряче побив його палицею! — радісно похвалився Прабакер.

— Але в останні місяці він не пив, працював і зробив багато корисного для всього селища,— провадив я.— Це було частиною його покарання, а для нього — способом повернути собі повагу сусідів. І дружина пробачила йому ту бійку. Тепер вони зібрали трохи грошенят і поїдуть відпочивати.

— Ну що ж, людям випадало святкувати й гірші речі...— сказав Дідье — Ага, мало не забув. Щодо цього Хасана Обікви існує одна прикмета, про яку ти повинен знати.

— Я не вірю в прикмети! — прокричав я під завивання й гупання музики.

— Не сміши мене! — відгукнувся він.— Всі люди марновірні й вірять в прикмети.