Розділ «Частина III»

— C’est l’amour[91],— зітхнув я.

— Авжеж! — погодився Дідьє.— Гнилля і merde — c’est l’amour. Боюся, якщо так справа піде далі, мені доведеться втрутитися. Вікрам Дуріє від кохання, а Летті дурнів терпіти не може. А от у Мауриціо справи йдуть набагато успішніше. Він прокручує якісь оборудки разом з Моденою і, як мовиться, при грошах. Мауриціо стає відомим ділком у Колабі.

Знову пішов дощ, і крізь вікно було видно, як люди рятуються від нього і перестрибують через калюжі, задерши штани і сарі.

— Не далі як учора,— сказав Дідьє,— Модена прибув у «Леопольд», у власній машині з шофером, а Мауриціо вихвалявся « Ролексом » за десять тисяч доларів. Проте...— він замовк, відпиваючи чай з блюдечка.

— Що «проте»? — нетерпляче запитав я.

— Проте в їхніх оборудках дуже багато ризику. Мауриціо часто поводиться в справах непорядно. Якщо він наступить на мозоль людям, яких краще не чіпати, це може погано скінчитися.

— А ти сам? — змінив я тему розмови, боячись видати свою зловтіху з приводу загрози, що нависла над Мауриціо.— Хіба ти не заграєш з небезпекою? Я чув, твій новий... ну, знайомий — суща маріонетка. Летті каже, що у нього вибуховий характер, і вивести його з себе дуже легко.

— Та ні,— відмахнувся Дідьє.— Він не небезпечний. Але на нерви він діє, а це набагато гірше, пest-ce pas[92]? Легко ужитися з небезпечною людиною, ніж із тим, хто тебе дратує.

Прабакер купив три цигарки «біді» і, тримаючи всі три в одній руці, підпалив їх одним сірником. Віддавши нам з Дідьє по одній, він сів на своє місце, задоволено пускаючи дим.

— Ще одна новина: Кавіта змінила роботу, перейшла в «Noonday». Пише тепер для газети великі тематичні статті, а від цього, кажуть, недалеко і до посади редактора відділу. На це місце було багато кандидатів, але перемогла Кавіта, і вона на сьомому небі.

— Мені подобається Кавіта.

— А знаєш,— протягнув Дідьє, дивлячись на тліючий кінчик цигарки, і поглянув на мене, щиро дивуючись з власних слів,— і мені теж!

Ми знову засміялися, і я навмисно штовхнув Прабакера під бік. Парваті спостерігала за нами краєчком ока.

— Послухай,— запитав я,— тобі що-небудь говорить це ім’я?

Я витягнув з кишені візитну картку і простягнув її Дідьє.

— Ну ще б! — озвався Дідьє.— Цей Борсаліно дуже відомий. Його називають Викрадачем Трупів.

— Корисне знайомство!..

Прабакер знову несамовито зареготався, але цього разу я поклав руку йому на плече.

— Кажуть, коли Хасан Обіква викрадає чиєсь тіло, його навіть сам біс не знайде. Ніхто більше ніколи його не бачить. Jатаіs[93]! А ти звідки Його знаєш? І звідки картка?

— Ну, я тут випадково зустрівся з ним...— відповів я, ховаючи картку в кишеню.