Розділ «Частина III»

— Ліне! — попрямував він до мене, заточуючись на своїх закаблуках. Дошкандибавши, він вхопився за мене, щоб не впасти.— Там у твоїй хатині сидить один чоловік, він твій знайомий і чекає на тебе. Але почекай одну хвилину, будь ласка. Що у тебе на обличчі? І на сорочці? Ти побився з якоюсь нехорошою людиною? Арей! Якась нехороша людина сильно побила тебе. Якщо хочеш, я піду з тобою і скажу йому, що він багинчудг.

— Нічого страшного, Прабу. Все гаразд,— пробурмотів я.— Ти не знаєш, хто це?

— Хто... хто? Людина, що тебе побила?

— Та ні, зрозуміло. Я маю на увазі, хто чекає мене в хатині? Ти його знаєш?

— Так, Ліне,— відповів він і, спіткнувшись, вхопився за мій рукав.

Якусь хвилю ми йшли мовчки. З нами раз у раз віталися, запрошували випити чаю, перекусити або покурити.

— Ну то що?

— Отже «що»?

— То хто це? Хто там в моїй хатині?

— О! — розсміявся він.— Пробач, Ліне. Я думав, ти хочеш сюрпризу, і тому не сказав тобі відразу.

— Раз ти сказав мені, що хтось чекає мене, то це вже не сюрприз.

— Ну як же! — заперечив він.— Ти ж не знаєш, хто це такий,— значить, сюрприз. А сюрприз — річ приємна. Якби ти не знав зовсім, що там хтось сидить, то увійшов би і злякався. А переляк — це вже річ неприємна. Він схожий на сюрприз, тільки ти не готовий до нього.

— Ну, спасибі у такому разі за попередження,— мовив я іронічно.

Він міг би мене і не попереджувати — поки я йшов, ще декілька людей повідомило мені новину: «Привіт, Лінбаба! Там у твоєму домі тебе чекає якийсь гора!»

Увійшовши до хати, я побачив Дідьє, який сидів на ослоні біля відчинених дверей.

— Це Дідьє,— представив його Прабакер, радісно посміхаючись.

— Спасибі, що познайомив, Прабу. Так, це сюрприз, і дуже приємний.

— Мені теж приємно бачити тебе, друже,— Дідьє всміхнувся, мужньо борючись із гнітючою спекою.— Хоч, мушу зізнатися, було б ще приємніше, якби вигляд у тебе був не такий «затяганий», як висловилася б Летті.

— Не звертай уваги, так, маленьке непорозуміння. Почекай хвилину, я вмиюся.

Я зняв подерту закривавлену сорочку і налив у відро води з глека. Стоячи на спеціальному кам’яному майданчику біля хатини, я обмився по пояс. Мимо мене пройшло декілька сусідів, схвально усміхаючись. Мистецтво умивання полягало в тому, щоб не змарнувати жодної краплі води.